Проаналізуємо обрядовий фольклор, порівнюючи фольклорні комплекси українців Придунав'я та Дельти Дунаю, вивчаючи їхнє регіональне забарвлення, яке ми пов'язуємо з відображенням у фольклорі історичних, культурно-побутових та природно-географічних особливостей регіону.

Обрядовий фольклор, записаний серед українців Нижнього Подунав'я, представлений як родинно*, так і календарно-обрядовими циклами. Серед родинно-обрядового фольклору найяскравіше представлені весільні пісні. Пісень, що супроводжують народження,хрещення дитини та голосінь ми на сьогодні майже не фіксуємо.

Календарно - обрядовий цикл пісень, зібраний серед українців даного регіону, нерівномірно представлений щодо тематичних циклів. Якщо серед українців Буджака ми фіксуємо пісні як осінньо-зимового циклу, так і весняно-літнього, то серед пісенного комплексу українців Північної Доб- руджі пісень останнього циклу ми не знаходимо. Дане явище можна пов'язати з господарською специфікою українців даного регіону. Для українців Дельти Дунаю привалюючим видом господарства є рибальство [13, с.8] що, на наш погляд, не сприяло збереженню пісень весняно-літнього циклу, які безпосередньо пов'язані з землеробськими традиціями українців. Внаслідок чого, пісні вес- няно-літнього циклу в даному регіоні втратили свою актуальність, перейшли в пасивний стан і на сьогодні не представлені. Серед пісенного фольклору українців Буджака ми, навпаки, знаходимо пісні весняно-літнього циклу, і показово, що землеробство, за свідченням дослідників, залишалося провідною галуззю господарства українців Буджака Серед календарно-обрядової поезії весняного циклу, зібраної серед українців східних регіонів Буджака с. Плахтіївка, с. Струмок, с. Нерушай, с. Лиман та ін. знаходимо старовинні веснянки, ті, що супроводжують ігри, хороводи, танки та мають елементи язичницьких вірувань, побожного ставлення до природи, магічність дій, рухів [14, с.256]. До останніх зокрема можна віднести наступні композиції „До кривого танцю", „А ми просо сіяли, сіяли", „При долині мак" та ін. Основний мотив таких обрядових пісень - це побажання врожаю, добробуту і благополуччя. Серед останніх виділяємо танкову пісню „Царанє, царанє, ми твої гості" [10, с. 23], яка, на наш погляд, адаптувавшись до місцевого регіону, відобразила його історичні реалії. Дана пісня була записана у с.Нерушай. Дослідники відмічають, що дане село історично формувалося як біетнічне [15, с.98], і сьогодні тут маємо приблизно однакове кількісне співвідношення молдаван та українців. Регіон виходу українців, що проживають у даному селі на сьогодні остаточно не з'ясований. У даній веснянці ми не лише бачимо відображення біетнічності села, але і знаходимо, можливо, вірну відповідь на питання щодо регіону виходу українців с.Нерушай. Текст пісні композиційно побудований у вигляді діалогу і супроводжує гру між двома групами парубків і дівчат. За текстом пісні одна сторона звертається до іншої з наступними словами: „Царанє, царенє, ми ваші гості", а на питання, звідки ці гості прийшли, вони відповідають: „Із-під Києва". Як відомо, „царанє" - це молдавська назва селян, а українці, що проживають у с.Нерушай, можливо, е переселенцями із-під Київщини, як зазначається у пісні. Дану пісню у такому її варіанті щодо лексичного наповнення ми зафіксували лише у Буджаку. Тому, на наш погляд, можна вважати, що пісенний фольклор має здатність адаптуватися та відображати історичні, етнічні та ін. особливості регіону.

Серед календарно-обрядової поезії зимового циклу українців за Дунаєм фіксуємо колядку, яка має пізніші нашарування, причому місцевого походження, що пов'язані із відображенням у пісні грошової одиниці, що знаходилася певний час у обігу в Добруджі:

А ви, дядьку, не дивуйте, Та сто франокподаруйте [8, с.16].

Показовою щодо українців румунської Добруджі, на наш погляд, є колядка „Там у садочку при кирниченці", яка, на нашу думку, є піснею місцевого походження, оскільки композиційно відповідає колядці, але за змістом суттєво відрізняється. Усі колядки переважно за змістом направлені на побажання найкращого для родини у наступному році, а у даній пісні - це побажання поїхати за Дунай на рідну Вкраїну, оскільки лише там все найкраще і привезти подарунки рідній родині:

Як я поїду за тихий Дунай, привезу я тобі дорогі дари, Дорогі дари - дрібну шапочку для батька) Дорогі дари -дрібне платечко (для матері) Дорогі дари - грубі корали (для сестри) [9, с.56]

Виокремлюються також регіональним забарвленням колядки „Ой зірко, зірко, зійди раненько", „На дунаєчку, край бережечка", „Ой за горою за кам'яною", що відображають близькість розташування водного простору (Дунаю, моря) та вказують нехарактерний вид господарства - рибальство:

А місяць каже: - Як ізійду я, як ізійду я звечора рано, то возрадується риба в морі [9, с.45]

Подібне забарвлення щодо відображення природно-географічних особливостей регіону ми зафіксували і у весільних піснях українців Дельти Дунаю. Якщо у поліському та карпатському варіанті з певними варіаціями співають наступну пісню:

А куди ж ви моє дівування дінете ?

А ми ж твоє дівування собі беремо,

Одній - коса, другій - роса, а третій - малювання

Оце ж тобі Катерино та й все дівування [ 16, с. 134], [ 17, с. 197]

то для Південного Буджака характерний наступний пісенний