Д.А. Бравцев

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVII ст.: СУЧАСНА РОСІЙСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. безперечно відноситься до тих історичних подій, що справили визначальний вплив на всю подальшу історію не лише українського, але й російського народу. Цим обумовлений перманентний інтерес російських істориків до цієї проблематики, яка має не лише наукове, але й ідеологічне значення. Саме ідеологічні фактори обумовили значну розбіжність в оцінках одних і тих самих подій в українській, російській, польській та інших національних історіографіях.

У зв'язку з цим актуальним є узгодження українського бачення історії Національно-визвольної війни з її рецепцією в історіографії інших народів, передусім російського. В. Потульницький, обґрунтовуючи необхідність інтеграції української національної історії в світову, говорить про важливість детального вивчення й опрацювання перспектив української історії з погляду інших (домінуючих, споріднених і підкорених) націй. Слід урахувати, що історія є баченням, яке потребує відстані, і різні історики дивляться на одні проблеми з різних точок зору. Отже, "коли ми отримуємо протилежні інформації з двох різних джерел, варто спочатку перевірити, наскільки вони дійсно суперечать одна одній, чи не зіткнулися ми з проблемою різних перспектив" [1.-С.33]. Тому є необхідним вивчення російської, польської, єврейської та інших перспектив української історії для того, щоб зрозуміти історію України в усьому її всесвітньо-історичному розвиткові.

Внесок російської історіографії XVIII - початку ХХ ст. в дослідження проблематики Національно-визвольної війни, передусім такого її аспекту, як Переяславська рада, певною мірою вже досліджений в історіографії. Серед найновіших праць слід відзначити доробок В. Кравченка, В. Василенка, В. Маслака. Втім сучасна російська історіографія проблеми є майже недослідженою. Окрім розвідки В. Брехуненка, у якій спеціально приділено увагу сучасній російській історіографії переяславських домовленостей 1654 р. [2.-С.646-650], можна згадати хіба що низку рецензій на окремі монографії та колективні праці російських істориків.

Таким чином, враховуючи незначний термін давності, науковий доробок російських істориків останніх десятиліть ХХ ст., присвячений історії Національно-визвольної війни, ще не ставав предметом детального історіографічного дослідження. Отже існує потреба в систематичному аналізі сучасної російської історіографії Хмельниччини. Метою цієї статті не є всебічне дослідження даної проблематики, але виділення деяких суттєвих моментів, які, на нашу думку, характеризують специфіку висвітлення історії Національно-визвольної війни в сучасній російській історичній літературі.

Виділення сучасної (90-ті роки ХХ - перші роки ХХІ ст.) історіографічної ситуації в дослідженні історії Національно-визвольної війни обумовлене загальноприйнятою думкою про корінні зміни, що відбулися в історичній науці після розпаду СРСР. Зміст цього "перелому" полягав у відкритті нових тем досліджень, переосмисленні історичного досвіду, переоцінці багатьох фактів, використанні документів із недоступних раніше архівосховищ та становленні методологічного плюралізму. Втім 1991 рік не є абсолютною точкою відліку. По-перше, зміни, які характеризують становлення пострадянської історичної науки, почали відбуватися ще в другій половині 1980-х років. По-друге, багато вчених, що досліджують історію Національно-визвольної війни, працювали над цими або суміжними проблемами ще за радянських часів, і тому не можна не розглядати їхню творчість.

Дослідження з історії Національно-визвольної війни виходять у Росії, головним чином, з наукових установ, що спеціалізуються на вивченні історії зарубіжних країн - це, передусім, Інститут слов'янознавства РАН. У Російській академії наук чимало фахівців з історії інших країн Східної та Центральної Європи та історії міжнародних відносин в цьому регіоні. Без сумніву, залучення широкого кола фахівців із суміжних проблем, існування школи історії дипломатичних відносин є позитивним моментом для розвитку вивчення історії України в Росії. Цім обумовлений широкий міжнародний контекст, у якому зазвичай подаються події Національно-визвольної війни. При вивченні історії дипломатичної боротьби цього часу історіографічна традиція диктує необхідність ґрунтовного аналізу зовнішньополітичних програм усіх учасників міжнародного конфлікту, перипетій внутрішньополітичної боротьби всередині кожної з цих країн.

Головним предметом наукових студій Л. Заборовського є міжнародний конфлікт у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі середини ХУІІ ст., пов'язаний з Національно- визвольною війною українського народу. У монографії "Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII в." Л. Заборовський аналізує міжнародну кризу в Східній Європі та її взаємодію із загальним політичним становищем. Автор зазначає, що повстання в Речі Посполитій з самого початку набуло не внутрішньопольського, а ширшого характеру (участь Кримського ханства, згодом Дунайських і Трансільванських князівств). Проте він вважає Визвольну війну лише попереднім етапом великої міжнародної військово-політичної кризи. Початковий етап цієї кризи був започаткований возз'єднанням України з Росією та початком війни Росії з Річчю Посполитою. Із втручанням у 1655 р. Швеції та початком Першої Північної війни конфлікт набув багатостороннього характеру та поширився на інші райони [3.-С.164-165].

Заборовський розглядає проблему "шведської альтернативи" у зовнішній політиці Б. Хмельницького. Учений заперечує висновки М. Грушевського та Б. Кентржинського, у роботах яких було обґрунтовано думку про реальність союзу зі Швецією. Головним недоліком цих концепцій Заборовський вважає те, що у них не було враховано зовнішньополітичні програми Швеції та, зокрема, місце в них української проблеми. Уважно аналізуючи хід переговорів між двома сторонами, він робить висновок про те, що "шведская политика лишь относительно учитывала интересы Украины и не открывала перед ней прочных политических перспектив" [4.-С.29-30].

Важливе місце серед наукових інтересів Л. Заборовського займала проблема релігії в міжнародній обстановці, дипломатичних переговорах, суспільно-політичному житті Східної та Центральної Європи