штатів. Окреме місце займає інформація про призначення В.О. Черткова губернатором Азовської губернії. Автор посилається, в основному, на ордера Г.О. Потьомкіна та рапорти В.О. Черткова. Більшість із них опубліковані й знаходяться в таких археографічних збірках, як "Адміністративний устрій Південної України (середина ХVШ - перша половина ХІХ століття)" [6] та "К истории управления Новороссии князем Г.А. Потемкиным. Ордера 1775 и 1776 года" А.К. Богумила [7]. Деякі документи, що були використані в дослідженні І.В. Савченко, знаходяться в фондах Дніпропетровського краєзнавчого музею ім. Д.І. Яворницького. Отже, автор часто використовувала документи Азовської губернської канцелярії в рамках дослідження територіально-адміністративного устрою Південної України, і безпосередньо Азовської губернії.
Діяльність різноманітних установ Азовської губернії регламентували окрім багатьох законодавчих документів, ще й документи місцевих губернських правлінь. Діяльність митних установ Південної України останньої чверті XVIII - першої половини XIX століть досліджує Ю.І. Головко. У хронологічні та територіальні межі дослідження входить Азовська губернія, яка існувала з 1775 по 1783 роки, тож є можливим використання документації Азовської губернської канцелярії.
У статті "Записка о развитии внешней торговли и организации борьбы с контрабандой в Азовской губернии (1775 - 1776 гг.)" [8] дослідниця змальовує історію створення та становлення мережі митних установ південноукраїнських губерній. Значна увага приділена питанню управління митницями, зокрема, призначення чиновників. Стаття заснована на відомостях звітного документа помічника обер-директора Івана Федуркіна генерал-губернатору, що містить інформацію про результати огляду кордонів Азовської губернії для встановлення доцільного місця розташування прикордонних митниць.
Документи Азовської губернської канцелярії відображають зносини генерал-губернатора, губернатора та митного обер-директора. Наприклад, інструкції Г.О. Потьомкіна В.О. Черткову про сприяння діяльності митних установ та митних чиновників, матеріально-технічне забезпечення митної мережі та ін.
Інша стаття Ю.І. Головко змальовує кадрову політику на митних установах Південної України [9]. Хронологічно дане дослідження збігається з часом існування Азовської губернії і відповідно митних установ на її території. Поміж піднятих у статті питань важливе місце займає проблема призначення чиновників генерал-губернатором Г.О. Потьомкіним. Саме документи Азовської губернської канцелярії ілюструють факт своєвільного призначення службовців навіть без наявності відповідної посади. Автор, використовуючи документації губернської канцелярії, посилається на археографічне видання А.К. Богуміла [7], що містить ордера Г.О. Потьомкіна. Отже, у дослідженні митної справи Південної України, має місце використання, хоч і фрагментарного, документів Азовської губернської канцелярії.
Розглянемо роботи дослідників в рамках другого тематичного блоку - запорозької спадщини та долі запорозького козацтва після скасування Запорозької Січі. Це питання залишається актуальним навіть на сьогоднішній день. Багато досліджень з даної проблематики спирається на документи Азовської губернської канцелярії в якості джерельної бази.
Монографічне видання А.В. Бойка "Запорізький зимівник останньої чверті XVIII століття" [10] стосується долі Запорозьких Вольностей, але акцент зроблений на козацьких зимівниках. Автор наголошує, що зимівник після скасування Січі стає єдиним осередком колишнього Запорожжя на території Вольностей.
У роботі автор посилається на рапорт В.О. Черткова кінця 1775 року Потьомкіну, який подає інформацію про постійних мешканців Великого Лугу. Для ілюстрації різноманітних заходів щодо контролю за запорожцями з боку уряду А.В. Бойко залучив ордер генерал-губернатора азовському губернатору про переведення Луганського пікінерного полку на територію між річками Самарою і Вовчими водами та приєднання до нього запорізьких зимівників.
Одним із заходів зі встановлення контролю за небезпечними для російської держави козаками було створення двох пікінерних полків, які були сформовані з колишніх запорожців. Для впровадження цього заходу в життя, необхідно було створити державні військові слободи. Так, автор ілюструє даний процес відомостями про здійснення огляду старовинних запорозьких маєтностей, земель та урочищ восени 1776 року азовським губернатором В.О. Чертковим. Наслідком урядових заходів стало перетворення зимівників у військові слободи.
А.В. Бойко у даній роботі помістив археографічну публікацію рапорту В.О. Черткова Г.О. Потьомкіну від 12 жовтня 1775 року, де міститься інформація про пошук колишнього козака, який би зміг переманити козаків на бік російського уряду щодо переселення до військових слобод. Азовський губернатор пропонував городничого сотника Миргородського полку Григорія Ляховича. Отже, автор використовував документацію Азовської губернської канцелярії для висвітлення питання долі запорозького зимівника після скасування Січі.
У статті "Матеріали до історії запорозького козацтва після скасування Січі" [11] А.В. Бойко намагається розкрити питання подальшої долі запорозьких козаків після ліквідації Запорозької Січі. Для ілюстрації такої історичної ситуації, автор публікує документи Азовської губернської канцелярії. Дослідник зазначає, що введені до наукового обігу документи, точніше копії, були знайдені в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д.І. Яворницького. Стаття містить публікації документів, що стосуються козака Якова Чорногора, який займався агітацією запорозьких козаків на переселення на турецькі землі. Дане питання представлене широким колом документальних джерел: показаннями, результатами допитів Чорногора; наказами, промеморіями, рапортами, екстрактами Азовської губернської канцелярії; пропозиціями Г.О. Потьомкіна. Отже, автор намагався висвітлити питання подальшої долі запорожців саме на основі документів Азовської губернської канцелярії, які яскраво ілюструють дане питання.
У статті "Козацький фактор у адміністативній політиці російського уряду у 70-80-х роках XVIII століття" [12] І.В. Савченко розглядає питання подальшої долі запорозького населення після ліквідації Запорозької Січі. Як відомо, частими були втечі запорожців за межі Російської імперії. Тому, посилаючись на ордери та інструкції Потьомкіна, що були частиною вхідної документації Азовської губернської канцелярії, автор вказує на намагання керівництва південних губерній сповільнити або припинити втечі, та підрахувати якомога