З опублікованих у 1920-х роках документів КП(б)У потрібно виділити постанову червневого (1926 р.) пленуму ЦК КП(б)У «Про підсумки українізації» [7], яка є важливим джерелом вивчення заходів здійснення політики українізації в Україні. Постанова, зокрема, містить викладення мотивів і суті українізації і певне коло фактичних даних про результати проведення політики українізації з квітня 1925 року. У документі сформульовані також завдання політики українізації на подальший період.

Еволюцію політики КП(б)У упродовж 1920 - початку 1930-х рр. з проблеми розвитку української мови й культури, перехід до політики українізації та її згортання можна простежити до певної міри за документами, вміщеними до збірника документів «Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК» [8]. Перебіг проведення політики українізації, її кон'юнктурний характер дозволяє вивчити тематичний збірник документів «Останні партійні документи з національної політики КП(б)У: [Про національний ухил у КП(б)У т.т.Шумського, Максимовича]: Тези, резолюція та стаття М.Скрипника» [9].

Значну групу джерел, яку могли використовувати дослідники вже у 1920-х роках, складають збірники документів і матеріалів структур різних органів влади, що були причетними до проведення в життя національно-культурної політики. З них перш за все слід відзначити збірник «Стан і завдання культурного будівництва на Україні» [10], випущений Народним комісаріатом освіти УСРР, адже саме на це міністерство у 20-х - на початку 30-х років ХХ ст було покладено керівництво усіма галузями культури й освіти України. Стан поточної роботи і завдання з організації подальших перетворень у культурній сфері суспільного життя республіки відображають «Резолюции II-го Всеукраинского организационно-культурного совещания 9-14 сентября 1926 г.» [11].

Відомо, що з власне українізацією національна політика у 20-ті роки спрямовувалася на всебічне забезпечення соціально-економічних та національно-культурних потреб представників інших націй та народностей, що проживали в Україні: росіян, євреїв, поляків, німців, болгар та інших. Керівництво багатогранною роботою, що проводилася серед різних категорій неукраїнського населення, з квітня 1924 року було покладено на Центральну комісію у справах національних меншостей при ВУЦВК, причому головою комісії обрали секретаря Президії ВУЦВК П.І.Буценка. Її органами на місцях були бюро у справах національностей, створені при президіях окружних виконкомів місцевих рад. У 1927 р. було опубліковано стенографічний звіт, резолюцію, постанови і матеріали першоі Всеукраїнської наради з роботи серед національних меншостей [12]. У тому ж році, до 10-ї річниці Жовтневої революції, вийшов друком збірник матеріалів Центральної комісії у справах національних меншостей при ВУЦВК [13], який підсумовував результати її трирічної діяльності.

Помітне місце у джерельній базі дослідження проблеми посідають збірники матеріалів, які охоплюють процеси національно-культурного будівництва за певний період та висвітлюють найбільш важливі події в культурному житті, які мали значний суспільно-політичний резонанс. У двох випусках збірника "Будівництво Радянської України (випуск 1 "За ленінську національну політику", випуск 2 "Господарче та культурне будівництво") зібрано і систематизовано доповіді і промови партійних і державних діячів радянської України, резолюції, постанови і заяви ЦК КП(б)У і ЦК КПЗУ, статті з періодичної преси, інтерн'ю з митцями; статистичні відомості: національний склад населення України за переписом 1926 р., кількість сільрад національних меншостей, дані про питому вагу робітників і селян у державному апараті, про участь комсомолу у проведенні політики українізації, про економічний стан національних меншостей і культурну роботу серед них [14].

Збірник матеріалів "Шляхи розвитку української пролетарської літератури: Літературна дискусія (1925-1928)", надрукований за ухвалою президії Інституту Тараса Шевченка, містить матеріали української літературної дискусії, яка в міру свого розгортання охоплювала дедалі ширші кола мистецького середовища, а згодом вийшла далеко за межі суто літературної дискусії й вилилась у політичну дискусію з національного питання. У збірнику, значному за обсягом, наведені найважливіші уривки з матеріалів усіх учасників дискусії, але все-таки деякі відгалуження дискусії, зокрема дискусія В.Поліщук - М.Хвильовий, а також дискусія "Молодняка" з "ВАПЛІТЕ" до нього не ввійшли. Матеріалам власне дискусії передують кілька статей та листів фундатора української пролетарської літератури В.Блакитного, які характеризують ті зрушення в українській літературі, що призвели до розвалу "Гарту", а потім і до літературної дискусії. Увесь дискусійний матеріал розділено за літературними угрупованнями і в межах окремих угруповань його упорядковано хронологічно та за авторами. Враховуючи участь у дискусії авторів, неналежних до жодних літературних груп, утворено ще декілька розділів, а саме: "Літературна дискусія в світлі фашизму", "Попутники", "Позагрупові учасники літературної дискусії - марксисти" та "Політичні висновки з літературної дискусії". Проте склад матеріалів останнього розділу через брак місця виявився недостатньо презентабельним, щоб показати в які форми вилилось перенесення літературної дискусії на політичний ґрунт [15].

На особливу увагу заслуговує двотомний збірник «Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського Уряду. 1917-1959». У першому томі вміщено документи, що містять велику за обсягом інформацію про зміни в культурному житті суспільства, що відбувалися в період 1920 - початку 1930-х рр. [16].

У 90-ті роки ХХ ст. завдяки роботі, проведеній науковцями Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, вийшла ціла низка документальних збірників, серед яких перш за все привертає до себе увагу збірник «Національні відносини в Україні у ХХ