Л. І. Шаповал

ТЕОРЕТИЧНІ І ФАКТОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Неп, судячи з аналізу сучасної історичної літератури, є інтегральним науково-теоретичним поняттям та поліаспектним історичним явищем. Радянська історіографія, як свідчать сучасні історіографічні дослідження [1], віддавала перевагу висвітленню переваг продподатку над продрозкладкою, з'ясуванню соціалістичної перебудови селянських господарств. Автор даної наукової розвідки ставить за мету: дослідити монографічні праці, дисертаційні дослідження, статті у наукових збірниках, матеріали конференцій для виокремлення теоретичних та фактологічних засад розвитку сучасної української історіографії.

Сучасним історичним дослідженням притаманні два теоретико-методологічні підходи, які стали основними для переважної більшості праць. По-перше, історики розглядають неп як предмет історичного дослідження, відтак у формулюваннях наукових тем зустрічаємо визначення "неп в Україні", а тлумачення порядку «Україна в умовах непу" перетворює його в пасивний об'єкт вивчення. За таким принципом виконані монографічні дослідження С. Кульчицького, які виявилися першою спробою переосмислення сутнісних ознак та функціональних завдань нового економічного курсу більшовиків [2]. Вчений показав трансформацію економічної політики, застосувавши своєрідну парадигму переходу «від „воєнного комунізму" до непу" і „від непу до „воєнного комунізму"» [3, с. 23-26]. Науковою проблемою постало з'ясування перспектив непу, а тематичними пріоритетами - ключові складові самої економічної політики більшовиків початку 1920-х рр. (відродження кооперації та її стратегічні завдання, денаціоналізація промисловості, хлібозаготівельна криза). Особливості „згортання" цієї політики висвітлені в монографії вченого, яка стосувалася політико-економічних обставин застосування сталінської тактики і стратегії „великого перелому" [4]. У монографії С. Кульчицького „УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.)", яка вийшла друком у 1995 р., була запропонована „спроба побудови концептуальних засад реальної історії", відтак з'явилися такі проблемно-тематичні пріоритети дослідження: запровадження неп, «неп як результат переходу від концепції „світової революції" до концепції „капіталістичного оточення"», „місцевий господарський оборот", система „державного капіталізму", зміст „кооперативного соціалізму", неп у „командних висотах народного господарства", завершення непу [2]. Вперше розглянуто питання про тактику і стратегію нової політики в контексті політичного розвитку країни і радянської держави.

В історико-економічній літературі середини 90-х рр. ХХ ст. [5] лише підкреслювалися проблеми діяльності акціонерних товариств і організаційно-господарські форми підприємництва, обставини „ринкової системи", товарно-грошових відносин, але необхідно відзначити пасивне ставлення економістів в Україні до непівської проблематики, яку досліджують переважно історики. Так, діяльності промислових товариств періоду непу в Україні присвячена дисертація В. Гринчуцького [6]. Взаємодію планової та ринкової економіки в умовах непу досліджував Е. Лортикян [7]. У них неп розглядається з точки зору теорії та історії економічної думки, розвитку її конкретних складових: ринку, державного регулювання, трестованої промисловості з госпрозрахунковими принципами функціонування.

Упродовж першої половини 1990-х рр. були захищені дисертації, автори яких вивчали здійснення нової економічної політики в Україні, тобто обрали її об'єктом вивчення. Так, І. Каспрук поставив за мету „комплексно вивчити і узагальнити досвід проведення непу на Україні в 1921-1923 рр.", тому визначив такі аспекти: обставини запровадження непу, особливості його законодавчого оформлення, „сутнісні риси" і „генезис", форми, методи і засоби проведення, успіхи і недоліки функціонування „непівської господарської моделі", здійснення ринкових відносин та „соціальний вектор непу" [8]. Назви розділів відтворюють бажання і наміри автора показати багатовекторність непу, хоча не всі завдання вдалося повною мірою виконати. О. Бакуменко, вивчаючи особливості здійснення нової економічної політики, обмежився такими її проблемами: розробка концепції нового курсу на початку 1920-х рр., проведення непу в аграрному секторі економіки, „неп у промисловості, роль ринкових відносин у соціально-економічному процесі" [9]. Праці дослідників стосувалися соціально-політичного аспекту непу, мали елементи марксистської методології..

Пріоритетною для сучасної історичної науки в Україні, враховуючи кількість праць та їх тематичне розмаїття, залишається аграрна проблематика. У 1990 р., коли історики переймалися з'ясуванням „білих плям" історії, вийшла класична для радянської історіографії монографія С. Ляха про особливості найманої праці в сільському господарстві періоду непу, яка висвітлювала широке коло соціальних питань: регулювання найму робочої сили, охорона праці наймитів у селянських та колективних господарствах, трудові відносини тощо [10]. Відомим дослідником селянського господарства України періоду „воєнного комунізму" та непу є В. Калініченко. Він одним із перших в українській історіографії звернув увагу на соціально-економічні зрушення в сільському господарстві, які сталися внаслідок запровадження непу. Застосувавши методи історико-економічних і статистичних досліджень, вчений показав становище селянських господарств напередодні „переходу Радянської держави до непу" та протягом його здійснення [11].

На початку ХХІ ст. історіографія непу поповнилася працями О. Ганжі, В. Лазуренка, Г. Капустян, Ю. Котляра, С. Корновенка [12], які присвятили монографічні дослідження винятково проблемам селянства, розвитку сільського господарства періоду непу. Вони мають спільні і відмінні риси. Якщо О. Ганжа лише торкається податкової політики, виокремивши проблему в спеціальний параграф, то монографія С. Корновенка і В. Лазуренка стосується суто особливостей податкової політики в українському селі. Між тим, у їх працях недостатньо представлена російська історіографія непу, яка теоретично і фактологічно торкається соціально-економічної ситуації в Україні 20-х рр. О. Ганжа розглядала особливості економічної політики в контексті становлення тоталітарного режиму. Два розділи її праці присвячені участі партійних, радянських і громадських організацій села в утвердженні тоталітарного режиму, а також організаційним формам селянського руху опору [12]. У зв'язку з цим її тематична спрямованість перегукується з монографією Г. Капустян. Зокрема,