дослідниця виокремила розділи про діяльність партійних осередків, сільських рад, КНС та форми і методи активного протесту селян [12]. Ю. Котляр розглядає законодавче оформлення непу в сільському господарстві, особливості переходу від „воєнного комунізму" до нового курсу, розвиток селянських господарств у 1923-1926 рр., становище національних меншин, діяльність радянських і громадських організацій на селі, антибільшовицький повстанський рух селян та економічні форми протесту [12]. Неоднозначний вплив непу на заможних селян показав В. Лазуренко [13], зосередивши увагу на взаєминах держави і селянства. Узагальнюючим дослідженням особливостей непу в українському селі стала колективна робота співробітників Інституту історії України НАНУ [14]. До неї ввійшли тематичні розділи про теоретичні аспекти нового економічного курсу: розвиток кооперації, функціонування сільської номенклатури, діяльність профспілок та молодіжних організацій, комітетів незаможних селян.
Самостійний напрямок науково-історичних досліджень становлять праці про формування кооперативного руху в Україні періоду непу. Організаційні форми кооперації селян є предметом низки дисертаційних досліджень. В історіографії аграрних відносин фактично виник окремий проблемно- тематичний напрямок. Першою історико-теоретичною працею про сільськогосподарську кооперацію виявилася дисертація О. Атоян, яка виклала власне бачення теорії та історії кооперації періоду непу, частково спираючись на концепцію О. Чаянова, [15]. У 1993 р. була опублікована монографія Л. Нізової про діяльність промислової кооперації, а в наступному році захищена докторська дисертація А. Морозова про кредитну сільськогосподарську кооперацію [15]. Дисертація І. Прокопенко висвітлює історію сільськогосподарської кооперації [16]. У зазначених працях висвітлювались переважно особливості організаційних форм кооперації, її внутрішня діяльність. Формування української селянської кооперації показав В. Марочко, виокремивши історико-теоретичні та фактологічні аспекти трьох основних видів кооперації - споживчої, сільськогосподарської, кредитної [16]. На початку ХХІ ст. з'явилися дисертаційні дослідження І. Фаренія, В. Мазура [17], які вивчали специфіку кооперативного руху, у тому числі національних меншин. У 2001 р. відбулася перша в Україні науково-практична конференція з історичних і теоретичних проблем розвитку кооперативного руху [18, с. 67-73]. Взагалі історіографія історії кооперації в Україні налічує десятки монографій, близько двох десятків дисертаційних праць, понад сотню науково-тематичних статей, левова доля яких припадає на соціально-економічну проблематику саме непу. Зокрема, на сторінках тематичного збірника наукових праць „Український селянин", заснованого Інститутом історії України НАНУ та Черкаським державним університетом імені Богдана Хмельницького, постійно з'являються статті про історико-теоретичні проблеми розвитку селянської кооперації, авторами яких є: А. Морозов, І. Фареній, А. Тростогон, Г. Волошкевич, М. Аліман, С. Биченко, Є. Костик [19]. Історіографічний аспект історії кооперації в Україні висвітлюють монографії В. Половця і І. Фаренія [20].
Вивчення історичних і теоретичних проблем соціально-економічного розвитку українського селянства 20-х рр. ХХ сторіччя, судячи з історіографічного аналізу літератури, відбувається у декількох напрямках. Можна виокремити два пріоритетних: дослідження суспільно-політичних відносин в аграрному секторі, а також з' ясування конкретних проблем, які мають безпосереднє відношення до організаційно-виробничих форм життєдіяльності селянських господарств. Соціально- політичний аспект непу розглядається в контексті загально-історичного процесу, створення і діяльності громадсько-політичних організацій на селі, соціально-демографічних змін у складі самого селянства, становлення тоталітарного режиму, повстанського руху опору в українському селі та політичних репресій. За такого проблемно-тематичного спрямування значно зменшилася серед дослідників та необгрунтована ідеалізація нового економічного курсу, яка спостерігається в деяких працях і художньо-публіцистичній літературі.
Суспільно-політичні відносини в українському селі 1920-х рр. також досліджували А. Каденюк, О. Довбня [21], дисертаційні роботи яких віддзеркалювали до певної міри історико-партійний підхід. Взаємини влади і селянства знаходимо в працях Ю. Котляра, Г. Капустян [12], а також у дисертаційних роботах Л. Турчиної, В. Ченцова, М. Шитюка, М. Дорошка, Л. Непіпенко, О. Трубенок, Б. Хорошуна, Л. Яковлєвої [22], які, руйнуючи стереотипи про „непівську золоту добу", показали особливості функціонування адміністративно-командної системи, наслідки і завдання масового політичного терору, ментальність і політичну культуру партійно-радянської номенклатури. Характерне для радянської історіографії трактування діяльності громадських організацій як форпостів диктатури пролетаріату набуло в сучасних історичних дослідженнях дещо інших характеристик - утвердження тоталітарного режиму та комуністичної ідеології. На таких теоретико-методологічних засадах написана ґрунтовна монографія О. Мовчан про діяльність профспілок у 20-ті рр. ХХ ст. [23] В історичній науці спостерігається тенденція висвітлення взаємин держави і суспільства, влади і громадсько-політичних організацій, у контексті лібералізації економічного життя і формування елементів плюралізму. Поступово стає пріоритетною тема повстанського руху селян. Саме проблемам повстанського руху на Правобережжі та Півдні України присвячені дисертаційні роботи С. Боган і П. Стегнія [24]. Висвітлюючи організаційні форми повстанського руху, історики намагаються пролонгувати ідею української революції, яку захищали селяни та українські політичні партії, підкреслюючи фактор їхнього впливу на запровадження непу. Національно-культурні аспекти модернізованого курсу більшовиків знаходимо в колективній праці з питань українізації [25]. Новітньою є дисертація Ю. Волосника, автор якої простежив діяльність міських рад України по здійсненню нового курсу [26].
Соціально-економічна проблематика розвитку українського села періоду непу вирізняється від суспільно-політичної її багатоплановим висвітленням. Не заперечуючи характеру взаємин влади і селянства, історики аналізують їх сутнісні ознаки, зосереджуючись на політико-економічних та організаційно-господарських питаннях. Так, Н. Романець простежила „динаміку зрушень у соціальній структурі і психології селянства" напередодні масової колективізації, а В. Саричев окреслив інше коло питань: фактори трансформації аграрного курсу держави, штучне розшарування селянства за політичними та майновими ознаками, здійснення хлібозаготівель 1927-1929 рр., рух опору селян „воєнно-комуністичним" методам хлібозаготівель