Водночас, на думку В. Вериги, партизанський рейд не дав бажаного успіху, оскільки "його провідники не зуміли об'єднати численні повстанські загони під однією командою і за одним планом боротьби за визволення України з-під московсько-більшовицького панування". Вчений називає також інші причини неефективності рейду: "Зимовий похід не був належно розпланований під мілітарним, політичним оглядом", "величезні простори Правобережжя після Добровольчої Армії тижнями залишалися без жодної влади", "не все було зроблено, щоб об'єднатися з Українською Галицькою Армією" тощо [35.-С.187].

Військовий історик Л. Шанковський за матеріалами преси, мемуарами та іншими джерелами систематизував статистичні і хронологічні данні про Зимовий похід. Він, зокрема, зазначає, що військові підрозділи під керуванням М. Омельяновича-Павленка пройшли 2500 км (16,5 км денно), провели 50 боїв, "не рахуючи прориву через фронт 14-ої більшовицької армії, здобували міста й містечка (Умань, Сміла, Канів, Золотоноша, Жовнин, Бобринець, Долинська, Новий Буг, Вознесенське) з цілою воєнною базою 14-ої армії, Ольгопіль і багато інших, брали сотні й тисячі полонених, у тому числі 41-ої, 45-ої і 46-ої совєтської дивізії у Тульчині, та провели велику пропагандивну працю серед населення" [36.-С.178].

Остання теза автора нам видається особливо важливою, адже протягом Зимового походу українські військові підрозділи нерегулярними, а партизанськими діями не лише добивалися успіху, а й продемонстрували українському населенню, що армія УНР продовжує боротьбу і досить ефективно. Національне піднесення, як свідчать більшість учасників рейду, було досить відчутним. І можна констатувати, що саме під час походу популярність українського проводу, насамперед С. Петлюри, не лише зросла, але й надовго закріпилася в українській свідомості.

У 1990-х - на початку XXI ст. з'явилася низка публікацій військових фахівців, присвячених Першому Зимовому походу Армії УНР, серед них слід виділити статтю Л. Загороднюка "Зимові походи Армії УНР: Перший Зимовий похід (6 грудня 1919 - 5 травня 1920 pp.). Другий Зимовий похід (4-21 листопада 1921 р.)", в якій узагальнено попередні дослідження науковців [37].

Підсумовуючи аналіз вивчення кола питань, присвячених Першому Зимовому походу в українській історіографії, можна констатувати, що переважна більшість дослідників та воєнних істориків і мемуаристів дійшли висновку, що цей військовий рейд Дієвої армії УНР об'єднав нечисленні сили української армії, яка опинилася у безвихідному становищі, продемонстрував непереборне бажання українських військових будь-що продовжувати боротьбу і проти більшовиків, і проти добровольців.

Можна погодитися із думкою, висловлену в історіографічному нарисі "Забута і втрачена незалежність" В. Капелюшним, який зауважив, що "відчутною є потреба у написанні фундаментальних військово-історичних праць про добу 1917-1921 pp." [38.-С.485]. Нам видається необхідним по-новому, з урахуванням численного кола джерел, що залучені останніми роками до наукового обігу, всебічно висвітлити події військової історії України доби визвольних змагань, серед яких яскравою сторінкою є Перший Зимовий похід. Варто було б більш докладно дослідити та проаналізувати увесь перебіг цього військового рейду, детальніше зупинитися на персональному складі військових формувань, їх кількості та участі у бойових діях з червоноармійськими і денікінськими частинами. Варто було б також проаналізувати причини та наслідки неузгодженості дій і протистояння між УГА та Дієвою армією УНР, неспроможності організувати спільні дії цих з'єднань та визначити коло питань, яке унеможливило об'єднання українських армій у 1919 р.

Джерела та література

Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. - К., 2003.

Яблонський В. Від влади п'ятьох до диктатури одного (історико-політичний аналіз Директорії УНР). - К., 2001.

Зимовий похід // Око (Каліш). - 1921. - № 9/10.

Значіння Зимового походу // Око (Каліш). - 1921. - № 9/10.

Битинський М. Во ім'я вірності, честі і слави (У 15 річницю Зимового походу) // Гуртуймося (Прага). - 1935. - № 1.

Паліїв Зимовий похід // Літопис Червоної Калини (Львів). - 1935. - № 6; № 7/8.

Певний П. За волю та державність: Похід українських армій в запілля ворога з 5 грудня 1919 по 5 травня 1920. - Станіславів, 1920. - Кн. 1.

Трутенко В. 3-тя Залізна дивізія з початку Зимового походу. - Б.м.; б.р.

Тютюнник Ю. Зимовий похід 1919-1920 pp. - К., 1923. - Ч. 1.

Феденко П. Фермент нації (3 приводу роковин походу 6.XII. 1919 - 6.V.1920) // Вільна Україна (Львів - Київ). - 1921. - № 1.

Филонович В. Зимовий похід // Гуртуймося (Прага). - 1935. - № 1.

Чижевський Г. Коротка історія 3-ої Залізної дивізії. 1919 - 1.VI. 1922. - Каліш, 1922.

Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ. 1919. - 6.V. 1920). - Варшава, 1932.

Монкевич Б. Чорні запорожці: Зимовий похід й остання кампанія Чорних Запорожців. - Львів, 1929.

Омельянович-Павленко М. Зимовий похід (6.ХП.1919 - 6.V.1920 pp.) // За державність: Матеріали до історії війська українського. - Каліш, 1929.

Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) - Львів, 1992.

Зимовий похід. 6.ХІІ.1919 - 6.ХП.1924. - Прага, 1924.

Прохода В. Вождь та військо // Збірник пам'яті Симона Петлюри. - К., 1992.

Мазепа І. Зимовий похід і партизанський рух на Україні в 1919 р. // Календар-альманах Дніпро на переступний рік 1936. - Львів, 1935.

Мазепа І. Огнева проба: Українська політика й стратегія в добі Зимового походу, 1919 - 20. - Прага, 1941.

Зимовий похід: Слово