/. М. Шугальова

ГОЛОД-ГЕНОЦИД В УКРАЇНІ: СТЕРЕОТИПИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам'яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ці події сприймаються суспільством передусім на емоційному рівні. В той же час Голодомор - це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Трагедія 1932-1933 років є настільки масштабною, що в історіографії вона ідентифікується власною дефініцією - "Голодомор" [1, р. 183-220]. На думку професора історії Неапольського університету А. Грациозі, вперше термін "Голодомор" (яке відрізняється від нейтрального поняття "голод" тим, що підкреслює навмисний характер винищення) використав письменник Олекса Мусі- єнко рід час виступу на зборах партійної організації Союзу письменників України, яке було опубліковано в "Літературній Україні" 18 лютого 1988 р. [2].

Метою нашого огляду є: методологічне обґрунтування доцільності визнання Голодомору 1932- 1933 років геноцидом українського народу та характеристика оцінок Голоду 1932-1933 років на Україні різними історичними школами.

Тему Голодомору 1932-1933 років актуалізовано порівняно недавно - в 80-х роках XX ст. Започаткували традицію трактування подій 1932-1933 років в Україні як геноциду, українські історики в діаспорі. На початку 80-х років з нагоди п'ятдесятих роковин Голодомору, було опубліковано серію розвідок, які ідентифікували Голод 1932-1933 років як Геноцид та Холокост. Назви цих студій говорять за себе: "Великий Голод в Україні: невідомий Холокост: освячене вшанування 50-х роковин українського Голоду 1932-1933" [3]; "Штучний Голод 1932-1933" [4]; "50-ті роковини Голоду- Геноциду 1933 в Совєтській Україні" [5]; "50 років тому: Голод Холокост в Україні: Терор та людські страждання як інструмент совєтського російського імперіалізму" [6].

Ґрунтовністю та аналізом свідчень очевидців, зокрема англійського журналіста Малькольма Маґґеріджа характеризується монографія М. Долота "Страта на Голод: прихований Голокост". Він оцінив Голодомор 1932-1933 років як "...геноцидний голод, використаний керівництвом комуністичної держави з метою підкорення українських селян" [7, р. 3].

Малькольм Маґґерідж виступив автором передмови до розвідки Стефена Олеськіва "Агонія нації: Великий штучний Голод в Україні 1932-1933" [8]. Сам Маґґерідж, описуючи свої спомини, називав події 1932-1933 років "голод в Україні", проте контекст його споминів викриває штучний характер голодомору та розкриває масштаб трагедії [8, p. 5-6]. Автор - Стефен Олеськів - ідентифікує Голодомор в Україні як "штучний голод" та "геноцид" [8, р. З, 60].

Українці західної діаспори до сьогодні плідно працюють в напрямку міжнародного визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом. Вони зорганізували Web-сайт, де розміщують нові англомовні публікації, присвячені подіям 1932-1933 років [9].

В Україні про Голодомор 1932-1933 років заговорили лише під час горбачовської перебудови. Дослідники по-різному визначають передумови, причини та характер Голоду 1932-1933 років. Українські науковці - Федір Турченко, Станіслав Кульчицький, Анатолій Бахтін, Микола Шитюкта ін. - обґрунтовано доводять, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику. Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якимось чином порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українці мали величезний культурно-історичний спадок, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становили серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців. На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних "ворогів" сталінського режиму. Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом [10].

Головні етапи сталінської колективізації, яка призвела до масового голоду, загально відомі. Процес, який почався зі створення колгоспів, розкуркулення та швидко зростаючими квотами державної заготівлі, перейшов у примусове вилучення харчових запасів, і завершився виснаженням та голодною смертю мільйонів селян. Для проведення колективізації й розкуркулення в українські села було направлено партійні кадри, а їм на допомогу мобілізовані сільські "активісти" [11; 12; 13].

Форсована суцільна колективізація почалася при кінці 1929 р. і продовжувалася з перервами кілька років. На початку 1930-го відбулася перша хвиля "ліквідації куркулів як класу" шляхом арештів, розстрілів та депортації кількох сотень тисяч найзаможніших та найбільш опозиційно настроєних селян. Розкуркуленням Сталін позбавляв селян своїх природних провідників, знесилював опозицію і заселював північні терени своєї імперії. Тероризуючи партійні й адміністраційні кадри, Сталін поступово ламав з їх допомогою селянський спротив до колективізації. У боротьбі зі селянами не раз були вжиті військові загони. До зими з 1931 на 1932 рік, коли спалахнула перша фаза великого голоду, майже 70% українських господарств уже були колективізовані.

Держава зорганізовувала колгоспи за допомогою терору, зручно використаного проти селян. Як стверджує професор Монреальського університету Роман Сербін, колективізація мала такі три головні завдання: а) збільшити кількість товарного збіжжя, б) поширити на селян партійний контроль, в) ліквідувати сільську буржуазію. У відношенні до неросійських селян була ще додаткова задача гальмувати їхнє національне відродження [14].

Більшість українських науковців наполягають на думці, що події 1932-1933 років були Геноцидом українців [15; 16; 17; 18, с. 217-226; 19]. Позиція українських дослідників набула юридичного обґрунтування після введення в дію Закону України № 376-V "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" від 28 листопада 2006