з цієї проблематики, впровадивши додаткові елементи до історичного дискурсу. Дослідники почали більше уваги присвячувати проблемам підпорядкування та уніфікації земель колишньої Речі Посполитої, трактованих як периферія Росії, а також еволюції методів та інструментів імперської політики. Крім опору польського суспільства деполонізаційній політиці, вони намагаються показати спроби адаптації поляків до нових, продиктованих Російською імперією, умов життя. Основну увагу польські історики приділяють вивченню «польського питання», ключового для кризового періоду імперської історії РосіїXIX- поч. XX ст., спробам боротьби з ним імперського центру і його бюрократичного апарату.
У 1990-х роках почали з'являтися праці дослідників, що розглядають цілі, практику та результати політики, яку проводила Імперія у Королівстві Польському, концентруючись в першу чергу на вивченні проблем співпраці і колаборації крайової еліти з імперською адміністрацією, поляків на службі імперії та питанні про межі між співпрацею і зрадою. Ці дослідження носять полемічний характер щодо польської історіографічної традиції міжвоєнного періоду та доби ПНР. В цьому контексті можна згадати монографії Анджея Шварца [45], Анджея Хвальби [46], Вацлава Цабана [47], Лукаша Хімяка [48], Єжи Кукульского [49], Магдалени Мічинської [50], Станіслава Вєха [51].
Сучасна польська історіографія репрезентована також дослідженнями, в яких робиться спроба представити русифікаційну політику Імперії в Королівстві Польському і поведінку суспільства щодо тих акцій з перспективи щоденного життя. До таких спроб належить стаття Агати Тушинської, в якій дослідниця звертає увагу на «звичайний день» мешканців Варшави в період 1865 - 1905 років [52]. Авторка вбачає елементи русифікації не лише в адміністративних змінах, але і в змінах зовнішнього вигляду міста, у перенесенні елементів російської архітектури, зміні стилю і вигляду старих будівель. На цей аспект звертав особливу увагу також Пьотр Пашкевич [53].
Дослідження політики Російської імперії на «кресах» становлять ще один комплекс праць сучасних польських істориків. Під «кресами» слід розуміти колишні Східні землі Речі Посполитої, які після поділів цієї держави відійшли до Російської імперії під назвою Західного краю (Литва, Західна Білорусь та Правобережна Україна). Безперечно, цей термін відповідає польській культурній та історичній традиції, проте є неприйнятним для українських, литовських і білоруських істориків. Останнім часом з'являються спроби створити модель «універсальних» «кресів» шляхом віднесення їх до явищ, які виступають у різних місцях і різних історичних епохах, у стосунках як Імперій, так і національних держав з їх периферією. Доречно тут згадати дослідження Генріха Гленбоцького, присвячене кресам Російської імперії, під якими автор розуміє не лише забрані Східні землі Речі Посполитої, але всю периферію, окраїни Імперії [54]. Праця Гленбоцького відповідає тенденціям світової імперіології. Автор, як і інші дослідники Імперії вважає, що основою політично-суспільно- національної ситуації на Західних окраїнах держави Романових було зіткнення російської держави і молодого російського націоналізму з більш розвиненою польською національною свідомістю.
Одним з небагатьох дослідників, які у сучасній Польщі розглядають проблему історії Росії в новому світлі, як багатонаціональної Імперії, є Анджей Новак [55; 56; 57]. Серед його праць, увагу привертає збірка, в якій зібрані статті автора опубліковані у попередні роки. її головним мотивом є порівняння традиційного польського погляду на проблему Російської імперії з новими інтерпрета- ційними пропозиціями, які приносить доробок світової імперіології останніх років [58]. У тому контексті в ній міститься також спроба показати значення польського питання у формуванні російської імперської ідеї і практики у XIX ст.
Враховуючи, що проблеми історії Російської імперії в останні роки стали полем міждисциплінарних досліджень і викликали поважні дискусії, польське наукове середовище виступило з ініціативою проведення зустрічі, на якій обмінятися своїм досвідом, прийнятими інтерпретаціями і методами вивчення спільної тематики, мали б змогу політологи з істориками, польські дослідники з представниками світової «імперіології». До такої зустрічі дійшло під час конференції, яка під назвою «Проблема Російської імперії в історії Росії, Польщі, Литви і України (XVIII - XXI ст.)» відбулася у Варшаві 9-10 вересня 2004 р. На ній зустрілися дослідники з Росії, України, Литви, Японії, Сполучених Штатів, Німеччини і з Польщі. Результатом цієї зустрічі став том, в якому зібрані тексти доповідей представлених на конференції [59]. Звісно, що ця збірка не може мати характеру вичерпуючої синтези такої великої і складної теми. Але вона сигналізує початок ширшого обміну досвідом між польською наукою і доробком світової «імперіології».
Підбиваючи підсумки і характеризуючи позиції сучасної польської історіографії щодо російського імперського феномену, зазначимо основні тенденції, які намітилися в цих дослідженнях. Хоча на даному етапі історія Російської імперії стала для польських дослідників предметом самостійного академічного дискурсу, все одно в багатьох випадках до цієї проблематики повертаються переважно у контексті вивчення історії Польщі. Одним з найістотніших і багатозначних символів польської історії, що стосується широкого спектру польсько-російських стосунків, залишаються поділи Речі Посполитої. Зараз простежуються спроби відійти від традиційних поглядів на державу і націю в епоху поділів, перенести акценти на соціокультурні чинники проблеми, пов'язані перш за все з дослідженням її контексту, а також досягти реконструкції розповсюджених в польській історіографічній традиції національних міфів і стереотипів відносно тієї епохи. Польські дослідники конструюють різні історіографічні образи Російської імперії, описують корні феномену, причини виникнення і функціональні механізми, які підтримували його існування, простежують імперський цикл формування, зростання та кризи системи.
На даному етапі особливо важливим виглядає необхідність розвинути спільні