Автор приводить конкретний фактичний матеріал про ті труднощі, які зустрічалися на шляху перших переселенців, а також про їхні перші досягнення. Брошура В.Корольова мала таку ж практичну направленість, як і попередні публікації. В першу чергу вона була призначена для бажаючих емігрувати за океан. У той же час цінність цієї роботи, при усіх недоліках її вузької джерельної бази, наявності суперечливих неповних даних, відсутності науково-довідкового апарату полягає в тому, що вона є кращою спробою узагальнення накопиченого за більш, ніж 15-річний період матеріалу про життя перших українських поселенців в Америці і в Канаді.

В 1916 р. виходить брошура О.Кириленка [8]. Він поставив перед собою мету дати інформацію про життя й побут заморських українців. Композиційно брошура О. Кириленка відрізняється більш чітким виділенням окремих проблем, розширеними хронологічними рамками й нетрадиційним підходом до висвітлення деяких моментів. Тому автор вважає більш надійним застосування особистих підрахунків, а не результатів офіційної статистики. З посиланням на українську пресу він приводить чисельність українських емігрантів в Канаді від 250 до 350 тис. Наступні дослідження показали, що ці дані завищені.

О. Кириленко зазначав, що на відміну від США де українські емігранти були зайняті на виробництві, в Канаді їх основна маса осіла на землі. Були серед них й робітники, й купці, й торговці. Останніх було зовсім мало. Особливу увагу автор приділяє культурницьким організаціям українських переселенців. Детальніше він зупиняється на таких інституціях як церква, школа, преса, політичні та інші організації [8, с.19].

О.Кириленко приводить дані про боротьбу за маси між протестантами та уніатами. Але на відміну від В Корольова автор не залишається неупередженим. Він змушений був констатувати, що протестанти "забирають наших людей, вносять заколот і ширять сектантство" [8, с.20].

У брошурі наводяться дуже цікаві дані про стан української шкільної справи в Канаді. Автор відзначає, що тут вона поставлена краще, ніж у США, бо самі емігранти можуть брати участь в організації й керуванні школами. Досить детально висвітлюються такі питання, як організація навчальних закладів для емігрантів, самокерування, взаємовідносини органів самоврядування з державними. Зокрема, у вчительських семінаріях почали вести заняття з метою підготовки вчителів для народних шкіл й викладачі-українці. Вчителів-українців ставало все більше, але на всі 400 шкільних округи, розташованих в трьох західних провінціях Канади, не вистачало.

Аналізуючи політичну діяльність українських емігрантів у Канаді, О. Кириленко приходить до висновку, що вони не використовували на повну силу свої можливості. Українці підтримували лише одну із значних політичних партій Канади - ліберальну чи консервативну. Але додає автор, до початку Першої світової війни такий досвід ступені був накопичений. В 1913 р. і 1915 р. українці висували свої кандидатури на вибори в місцеві органи влади. Внаслідок цього один українець був вибраний у місцеву раду Вінніпега, а інший - у сейм провінції Манітоба. Характеризуючи пресу, О.Кириленко починає з "Канадійського фармера", який виходив за допомогою ліберальної партії.

Консерватори заснували український друкований орган "Слово". Редактори обох газет були українці, і, за словами О. Кириленко, всупереч партійним інтересам, могли зробити більше для українських переселенців. Називаються й інші українські видання: "Український голос", "Канадійський русин", "Робочий народ", "Ранок" та інші. Оцінюючи роль преси в житті українських емігрантів, автор відзначає, що в неї було багато недоліків: відсутність кваліфікованих спеціалістів, часта зміна редакторів, розбіжності та суперечності.

Аналізуючи умови і перспективи української еміграції, автор, слідом за О.Олеськівим і В.Корольовим, робить, висновок про те, що найбільш придатною для українських переселенців є Канада. Торкаючись питання асиміляції, О. Кириленко заперечує тим, хто вважає еміграцію великою національною втратою, а тих, хто осів за океаном, пропащими для українського народу. Це не відповідає дійсності, підкреслює автор, бо характер організації самого життя українських емігрантів в Канаді заважав цьому процесу. І багато культурних цінностей збереглося в Канаді краще, ніж на історичній батьківщині.

Зі зміною суспільно-політичної ситуації в світі, пов'язаної з Першою світовою війною і революційними подіями в Росії та Австро-Угорщині, дослідження теми вступає в новий етап. Цей період окреслений хронологічними рамками: 1917 р. - кінець 80 рр. ХХ ст. Пояснюється це тим, що до 1917 р. характер і зміст тієї чи іншої публікації не залежав від місця її написання чи видання, а точніше, суспільно-політичної системи. З 1917 р. у вивченні теми чітко виділяються два напрямки. Представниками першого напрямку були радянські українські історики і за деякими виключеннями зарубіжні, які відрізнялися своїм вузьким класовим підходом в доборі й оцінці фактичного матеріалу. Другий напрямок представляли зарубіжні дослідники, в більшості - це канадці українського походження, які намагалися комплексно та об' єктивно розглядати історію української спільноти в