Канаді. Такий стан в розробці даної проблеми зберігався протягом більше 70 років, поки не виникли передумови для переходу до нового якісного періоду. Він характеризувався зближенням дослідницьких підходів представників цих двох напрямків. При цьому кардинально переглянути свої деякі попередні оцінки довелось українським радянським історикам. Співробітництво, результатом якого було декілька, виданих на початку 90-х років праць з історії української еміграції в цілому, і в Канаді зокрема, є характерною рисою цього етапу.
Вивчення літератури, що вийшла вірніше, на Україні, показує, що в залежності від ряду факторів: рівня розвитку історичної науки, наявності джерельної бази, професіональних кадрів і найголовніше - суспільно-політичної ситуації в країні, - розробка проблем української еміграції в Канаді пройшла ряд підетапів: 1) початок 20-х - середина 50-х років; 2) середина 50-х - кінець 80-х років. Тобто, якщо в загальній історіографії проблеми набули своїх особливостей, то в радянській історіографії були свої специфічні риси, обумовлені певними умовами на кожному конкретному історичному етапі. Перший етап радянської історіографії охоплює практично той період, коли при владі знаходився Сталін, який негативно ставився до еміграції та емігрантів. Цей період характеризується явно недостатнім вивченням проблем української еміграції.
Серед різних публікацій цього періоду необхідно відзначити брошуру І.Ткачука "Українці за океаном", яка вийшла в 1930 р. [9]. Написана вона з вузько-класових позицій і тому основна мета автора показати важке життя українських емігрантів, які повинні працювати на капіталістів. На це І.Ткачук акцентує увагу ще у передмові, коли пояснює необхідність написання брошури тим, що випущені раніше праці, зокрема В. Корольова, не об' єктивні, бо в "політичному і класовому розумінні зовсім не наші" [9, с.6]. Особливої наукової цінності ця публікація не має і помітна лише тим, що після довгої перерви трохи відкрила завісу мовчання стосовно проблеми української еміграції в Канаді.
Пізніше розробка історії української еміграції фактично знаходилася під забороною. Лише на початку 40-х років в радянській пресі починають знову з' являтися згадки про українську еміграцію. Так журнал "Славяни" часто публікував матеріали з еміграційної тематики. За допомогою (друкованого органу "Слов'янського комітету", створеного в 1942 р., радянське керівництво намагалося об'єднати всіх слов'ян у боротьбі з фашизмом. Авторам видання дозволялось висвітлювати не лише життя представників слов' янських держав, але й емігрантів. Основна маса публікацій висвітлювала діяльність емігрантів - слов'ян, спрямовану проти фашизму [10]. Але виникало закономірне питання перед читачами журналу: звідки вони там взялися? У відповідь редактором газети "Українське життя", що видавалася в Торонто (Канада), С. Мацієвичем була написана стаття "Українці в Канаді" [10]. В ній автор висвітлює історію української еміграції, виникнення в її середовищі громадських організацій. С. Мацієвич справедливо помітив, що соціально-економічні причини, бідність і безземелля обумовили масовий виїзд українців за океан. Погоджуючись з С. Мацієвичем в тому, що першим українським переселенцям доводилось важко у всіх відношеннях, не можна повністю погодитися з тим , що до них місцеве населення ставилося упереджено. Останні дослідження показують, що такі випадки мали місце, але однак першопоселенці з України своєю працелюбністю і наполегливістю в досягненні поставлених цілей досягли визнання. Але це не єдине узагальнення такого роду. Вона написана з непримиренних класових позицій. Пріоритет віддається висвітленню питань експлуатації, згуртування українських емігрантів в боротьбі з експлуататорами. Особливу увагу автор приділяє українському робітничому рухові в Канаді, оцінка якого не завжди обґрунтована [11, с.24]. Все ж потрібно віддати належне автору за розпочату спробу ознайомити жителів України з історією української еміграції в Канаді. В умовах культу особи Сталіна, коли еміграційна тематика була заборонена для дослідників, написати об'єктивну, без ідеологічних штампів статтю, було неможливо.
Цими та іншими публікаціями такого роду фактично обмежується розробка питань української еміграції в Канаді на першому етапі. Зрозуміло, що особливого стрибка в збільшенні знань стосовно цієї проблеми в ці роки не відбулося. Але ж і ця проблема повністю не підлягала замовчуванню. Незважаючи на те, що ці публікації мали пропагандистську спрямованість, вони відрізнялися жорстким класовим підходом в оцінці подій і явищ того часу і зробили свій вклад в розробку даної проблеми.
Швидкими темпами історія української еміграції в цілому і в Канаді зокрема, стала розроблятися з середини 50-х років, коли виникли більш сприятливі умови для розробки різних її аспектів. Була продовжена, розпочата ще в 20-х роках, систематична обробка архівних матеріалів, в науковий обіг вперше стали вводитися досі ще не відомі широкому колу істориків, опубліковані і неопубліковані документи, емігрантська українська преса, спогади та інші джерела. Використовуючи різноманітні нові джерела, спираючись на досягнення своїх попередників, дослідники поклали початок новому якісному етапу у вивченні досліджуваної проблеми . Характерною рисою цього періоду є те, що окремі аспекти проблеми знайшли відображення, хоч і недостатнє, в узагальнюючих працях з історії України. Серед них були статті, вміщені в українських енциклопедичних виданнях [12]. Деякі аспекти відображені в фундаментальному виданні "Історія Української РСР" в 8-ми томах. У порівнянні з попереднім періодом, коли в узагальнених працях про емігрантів взагалі не згадувалось, був зроблений крок вперед, однак явно недостатній. Наприклад, в восьмитомному виданні "Історії Української РСР" українській еміграції за океан в кінці ХІХ ст. відведено лише 26 рядків, які складалися з загальних
