Н. В. Сугацька

ДО ПИТАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ ПРОБЛЕМИ ГОЛОКОСТУ ТА ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЦЬОГО ЯВИЩА

Події Голокосту є однією з найтрагічніших сторінок вітчизняної та світової історії. Об'єктивне дослідження цих подій має загальнолюдське значення, бо через них найбільш виразно виявляється людиноненависницька сутність нацизму та расизму як найганебніших явищ у людській історії. Повноцінне знання реальних подій Катастрофи та усвідомлення її трагічних наслідків мають слугувати попередженням та стимулом для унеможливлення відродження цих явищ як для сучасників, так і для майбутніх поколінь.

Таким чином, проблема Голокосту сьогодні посідає значне місце у наукових дослідженнях. Дану проблему висвітлюють у своїх роботах як зарубіжні, так і вітчизняні науковці: Альтман І., Арад І., Иоффе Е., Розенблат Є., Круглов О., Подольський А., Єлисаветський С., Орлянський С., Левітас Ф., Хонігсман Я. Незважаючи на те, що наукове дослідження даної теми у світовій історичній науці триває вже більше ніж півстоліття, актуальним та дискусійним залишається питання про дефініції - термінологічну базу, пов'язану з цим явищем. Адже й сьогодні у представників різних наук, та й у спеціалістів в одній галузі знань, деякі поняття і терміни трактуються по-різному, що ускладнює адекватне розуміння положень і висновків дослідників.

В даній статті автор намагається дати визначення основного поняттєво-категоріального апарату, який є загальноприйнятим у сучасній вітчизняній та зарубіжній історіографії, пов'язаній з проблемою Голокосту і розглянути різні підходи в оцінці цього явища.

Уже перші дослідники даної проблеми звернули увагу на те, що ні в сучасних європейських, ні в єврейських (ідиш та іврит) мовах не існує терміну чи понять, які могли б адекватно відобразити трагічну долю європейського єврейства в часи Другої світової війни. Найближчим за змістом до характеристики явища, про яке йдеться, виявилося поняття "геноцид". Саме це поняття найчастіше вживалося в перші повоєнні роки в мемуарній, публіцистичній та історичній літературі. Цей термін вважався найбільш "ідеологічно витриманим" та найчастіше вживаним у радянській, а згодом і в українській історіографії початку 90-х рр. ХХ ст. Уперше вживання терміну "геноцид" для характеристики політики нацистів по відношенню до інших народів було здійснене американським юристом Р. Лемкіном (вислів якого наводить Є. Розенблат), який у 1943 р. писав: "Той, хто пише ці рядки, називає "геноцидом" дії завойовників, які знищують народи та етнічні групи... Геноцид здійснюється у формі одночасної агресії проти різних сторін національного життя підкореного народу: знищуються інститути його самоуправління, йому нав'язується німецька влада, регіон його проживання заселяється німцями, знищується інтелігенція, яка є його духовним ядром., знищуються культурні заклади або забороняється їх діяльність. У сфері фізичного виживання проводиться політика "голодних порцій", тобто обмеження їжі для "не німців", шляхом чого здійснюються фактичні вбивства, в основному євреїв, поляків, словаків та росіян" [6, с.345]. Після видання в 1944 р. книги Р. Лемкіна "Основное правило в оккупированной Европе" термін "геноцид" став загальноприйнятим юридичним поняттям. У 1946 р. Організація Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, в якій визначала геноцид як злочин, що було закріплено та чітко визначено в Міжнародній конвенції "Про попередження злочинів геноциду та покарання за них", підписаної у 1948 р. [3, с.258; 6, с.343]. Згодом ізраїльські дослідники (Елі Візель, І. Арад, Аб Міше, Я. Тальмон, І. Гутман, Х. Шацкер, П. Агмон та ін.) виступили проти вживання терміну "геноцид" стосовно визначення долі єврейського населення європейських країн. На їх думку, термін через своє інтернаціональне забарвлення та позачасовий характер не повною мірою відповідає справжньому змісту та характеру подій і не відображає унікальності явища. Вони відстоювали думку про те, що події, про які йдеться, в силу відсутності аналогів в історії людства не мають адекватного поняття для їх визначення в більшості сучасних мов, яке могло б повністю розкривати зміст та масштаби трагічних подій у долі саме єврейського народу в часи Другої світової війни [2, с.62; 3, с.254 - 267]. Зважаючи на це, згодом було запропоновано кілька термінів, які, здебільшого, мали стати символічними позначеннями зазначених подій. В основному, з таким підходом виявила згоду більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників. Серед тих термінів, які були запропоновані європейськими та американськими дослідниками, найбільшого поширення набуло слово Holocaust (Холокост, Голокост) - всеспалювання, повне спалювання. Слово було запозичене з грецького перекладу Біблії, де словом Холокостос позначено спалювання жертви, яка приноситься Богові. Вперше цей термін з'явився в бюлетені Єврейського телеграфного агентства від 24 грудня 1942 р. і використовувався саме для того, щоб підкреслити, що нацистами на цей час застосовувалося спалення євреїв як один зі способів їх масового знищення [6, с.343]. У подальшому цей термін все більше набував узагальнюючого змісту і вживався для позначення практичного втілення нацистської політики в єврейському питанні. Цей термін, однак, так і не був у повній мірі сприйнятий ізраїльськими дослідниками, які вважали, що він має занадто велике теологічне забарвлення, до того ж, поступово зазначений термін все частіше стали вживати як синонім до терміну "геноцид" стосовно політики нацистів по відношенню до циган, поляків і т. ін. Крім того, поступово (переважно в публіцистиці) відбувалося своєрідне "зрощування", іноді й спекулятивна підміна термінів "геноцид" та "Голокост". Для того, щоб підкреслити унікальність та неповторність трагічної долі єврейського