Не можна обійти увагою і термін, який вживався керівництвом нацистської Німеччини для визначення політики стосовно єврейського населення як в межах самої Німеччини, так і на території окупованих нею країн. Нацистськими лідерами (А. Гітлером, Г. Герінгом, Р. Гейдріхом та ін.) вживався термін die Endlosung - "остаточне вирішення". Пізніше в дослідницькій та публіцистичній літературі вживалося сполучення "остаточне вирішення єврейського питання". Кінцевою метою нацистської політики в єврейському питанні було утворення Judenfrei (юденфрай) - території (землі), вільної від євреїв [6, с.342]. Ці два досить абстрактних терміни дозволяли приховувати антигуманний, варварський характер дій нацистів у тотальному знищенні єврейського населення Європи.

Дискусія навколо дефініцій Голокосту цілком відображає і полеміку щодо підходів до вивчення та оцінки цього явища. Більшість ізраїльських істориків при дослідженні особливостей цього явища відстоюють погляди, згідно з якими події Катастрофи не мали будь-яких аналогів у попередній історії людства, тобто є абсолютно унікальними. Відповідно до такої позиції порівняння з іншими схожими подіями є неприпустимими. До такої інтерпретації виявляє схильність і певна частина єврейських істориків поза межами Ізраїлю (Л. Давидович, І. Трунк та ін.) [9; 10]. Відомий ізраїльський історик Я. Тальмон так висловив бачення Голокосту з позицій єврейської історіографії: "Ніколи ще, починаючи з витоків своєї історії, людство не було свідком подібної кампанії у знищенні людей. Трагедія, що спіткала євреїв, відрізняється від усіх попередніх масових вбивств свідомим та детальним плануванням; систематичним виконанням; відсутністю будь-яких емоцій у безжалісному здійсненні рішення знищити всіх без винятку, усунувши будь-яку можливість того, що хоч хтось, коли прийде його черга бути ліквідованим, зможе уникнути своєї долі, примкнувши до переможців і співпрацюючи з ними, прийнявши віросповідання переможців чи продаючи себе в рабство заради збереження життя" [7, с.38]. І. Гутман та Х. Шацкер сформулювали зазначені погляди більш чітко та послідовно: "Таким чином, євреї були приречені на смерть і порятунку не було. Ніякі особисті якості, ніякі зміни у способі поведінки та життя, ні один із заходів, які вони могли б вжити, не могли жодною мірою змінити смертний вирок, який було їм винесено. Вирок був тотальним і однаковим для всіх. У євреїв не було власної країни, яка могла б їх захистити, не було жодних засобів для порятунку. Тож унікальність Катастрофи як історичного феномена полягає в складному комплексі подій і чинників, які ніколи не спостерігалися в такому поєднанні раніше. Залишається лише сподіватися., що таке скупчення подібних факторів та подій ніколи не повториться в майбутньому - ні в житті євреїв, ні в долі будь-якої іншої етнічної групи, ніколи в світі" [3, с.266 - 267]. Поряд із цим, єврейські історики не заперечують універсального значення подій Катастрофи в тому контексті, що жоден народ не позбавлений можливості повторення таких подій у власній історії у разі виникнення комплексу умов та обставин, схожих на ті, що призвели до Голокосту. Як зазначав І. Бауер: "Голокост - це комбінація унікальності та універсальності; унікальним є той факт, що це сталося з певним народом у певний час і з певних причин, що роблять його таким реальним, таким загрожуючим і таким універсальним. Звідси випливає, що факт Голокосту перетворюється на культурний (цивілізаційний) код; наслідком цього є зачарованість Голокостом, звідси витікає його універсальне значення" [7, с.38].

Більшість європейських та американських дослідників не схильна підтримувати тезу