турецький геноцид проти вірменського населення в 1915 - 1923 рр., кількість жертв якого склала 1,5 млн. чоловік;

дії нацистської Німеччини проти населення окупованих країн;

геноцид у Кампучії в 1975 - 1979 рр.;

геноцид в Руанді в 1994 р. [6, с.346].

На жаль, цей список може бути доповненим та розширеним, але в даному випадку автор навіть не вважав за доцільне окремо виділяти долю єврейського народу в часи Другої світової війни, поставивши його в ряд з іншими народами окупованих країн. Очевидним є намагання автора применшити або навіть і зовсім не помітити особливого трагізму долі саме єврейського народу в часи цієї війни. Більшість американських та європейських дослідників займають більш помірковану позицію з цього питання, але теза щодо заперечення унікальності Голокосту більшою чи меншою мірою має місце в їх дослідженнях. Абсолютна більшість американських, європейських і єврейських істориків змушена визнавати, що події Голокосту залишаються унікальними хоча б за масштабами тотального винищення одного етносу і в цьому відношенні не мають аналогів в історії людства.

Американський дослідник У. Ширер першим висловив думку стосовно того, що концепція та програма "остаточного вирішення єврейського питання" ніколи не були викладені Гітлером та його оточенням у вигляді окремого спеціального документа. При цьому дослідник посилається на матеріали Нюрнберзького судового процесу 1946 р. над нацистськими злочинцями, на якому він сам був присутнім. У. Ширер зазначає, що такого документу не було знайдено серед трофейної документації ІІІ рейху, крім того, ряд свідків під час судового процесу стверджували, що чули про такий наказ Гітлера, але ніколи його не бачили. Згаданий дослідник вважав, що накази такого змісту були усно передані

Гітлером особам із його найближчого оточення - Герінгу, Гіммлеру та Гейдріху, а потім конкретизувалися ними у подальших розпорядженнях підлеглим під час контролю щодо їх реалізації [8, с.500 - 501].

Ідеологічні основи расового антисемітизму німецького нацизму були викладені Гітлером у книзі "Меіп Kampf" напередодні приходу до влади. У книзі подано узагальнений демонізований через параноїдальне світобачення образ єврея, що становить основну загрозу для розвитку арійської та світової цивілізації. У подальшому ця ідеологія реалізувалася в політичній практиці через нюрнберзькі закони 1935 р. ("Закон про громадянство рейху", "Закон про захист німецької крові та німецької честі"), організацію бойкотів, єврейських погромів ("кришталева ніч") та інших заходів, спрямованих на дискримінацію євреїв і витіснення їх з економічного та соціально-політичного життя Німеччини [3, с.47 - 51]. Нацистська влада діяла ще досить стримано через те, що німецький уряд мусив зважати на негативну міжнародну реакцію щодо антисемітської політики в Німеччині. З початком Другої світової війни антисемітська політика нацистів набувала все більш агресивного та безкомпромісного характеру. В окупованих нацистами країнах створювалися гетто та концентраційні табори, де євреїв прилучали до примусової праці на користь рейху, а після нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 р. розгорнулося масове знищення європейського єврейства. Саме на окупованих радянських землях цей процес відбувався в найбільш жорстоких та брутальних формах.

15 листопада 1941 року в ході наради А. Розенберга з Г. Гіммлером серед інших обговорювалось і єврейське питання. Через 3 дні на секретному інструктажі для німецьких журналістів А. Розенберг, згадуючи нараду, відмітив, що єврейське питання може бути вирішене тільки шляхом фізичного знищення всього європейського єврейства.

Найбільш повним офіційним викладенням того, як нацистський режим мав намір практично реалізувати "остаточне вирішення єврейського питання", стали матеріали конференції керівництва нацистської партії та вищих урядовців і керівників спецслужб Німеччини, яка відбулася у Ванзеї у січні 1942 р. [5, т.1, с.605 - 606]. Рішення конференції стосувалися долі 11 мільйонів європейських євреїв, які підлягали знищенню. Не можна не помітити, що рішення Ванзейської конференції, спрямовані на депортацію європейських євреїв на Схід та прилучення їх до примусової праці для потреб німецької армії, не могли бути адекватно виконані через те, що в цей час вже запустили на повну потужність механізм масового знищення євреїв, який зупинити було неможливо без ліквідації самого нацистського режиму. Так войовничий антисемітизм формується як "... найважливіший елемент ідеології, політики та практики Німеччини 1933 - 1945 рр. як складова частина нацистського тоталітаризму в умовах найбільш індустріально і технічно розвиненої країни Європи, він вилився в детально розроблену програму та практику знищення всіх євреїв" [1, с.5].

Таким чином, нами визначений основний поняттєво-категоріальний апарат, який є загальноприйнятим у сучасній вітчизняній та зарубіжній історіографії Голокосту. Поширеними є поняття геноцид, Шоа, Катастрофа, Хурбан, Юдеоцид, Аушвіц, "остаточне вирішення єврейського питання", але найбільш поширеними і зрозумілими для дослідників залишаються поняття геноцид та Голокост. Необхідно визнати, що події Голокосту залишаються унікальними за масштабами тотального винищення одного етносу і в цьому відношенні не мають аналогів в історії людства.

Джерела та література

Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941 - 1944 годах / Сост. А. Круглов. - К., 2002.

Арад И. Холокост: Катастрофа европейского єврейства (1933 - 1945). - М., Иерусалим, 1991.

Гутман И., Шацкер Х.