Н.І. Швайба

ЗАПОРОЗЬКА СТАРШИНА XVIII ст. У СТУДІЯХ Н.Д. ПОЛОНСЬКОЇ-ВАСИЛЕНКО

Вагому частину доробку Наталі Дмитрівни Полонської-Василенко (1884-1973 рр.), відомої дослідниці Південної України XVIII ст., складають її студії з історії Запорожжя. Історія запорозького козацтва доби Нової Січі постає в цілому ряді ґрунтовних праць вченої [1; 2; 3; 4]. Об'єктом уваги історика майже у всіх цих дослідженнях постає запорозька старшина, як керівна верства, що за останніх часів існування Запорожжя почала відігравати провідну роль в політичному відношенні, а також визначала напрямок соціально-економічного розвитку регіону.

Основні праці Н.Д. Полонської-Василенко, присвячені історії Запорожжя XVIII ст. були написані у 1920 - 1930-ті роки. Для історіографії цього періоду була характерна остаточна відмова від традиційної ідеалізації запорозького товариства. Вслід за авторитетними заявами істориків- марксистів М.Н. Покровського та М.І. Яворського поступово утверджується думка про класовий розклад запорозького козацтва, про початок доби розвитку торгівельного капіталу на Запорожжі за часів Нової Січі, і як характерний соціальний наслідок - поява серед запорожців представників "дрібної буржуазії" та заможної верстви (класу) запорозької старшини. Саме в цей час в українській історіографії з'являються принципово нові, концептуальні схеми соціально-економічного та політичного розвитку Запорожжя у XVIII столітті одеських дослідників М.Є. Слабченка [5], [6] і О.О. Рябініна-Скляревського [7]. Але поруч не менш значним постав доробок і Н.Д. Полонської- Василенко. Кожен з цих дослідників у своїх студіях звертає увагу на запорозьку старшину, усі вони наголошують на тому, що у XVIII столітті цей прошарок набув якісно нових економічних та соціальних рис. Для нас з огляду на наявні лакуни та певну схематичність у висвітленні запорозької спадщини Н.Д. Полонської-Василенко [8; 9; 10; 11] є актуальним більш ґрунтовне знайомство з концептуальним змістом її історичних студій. Дане дослідження може стати в нагоді і для вивчення процесу формування запорозької старшини у XVIII столітті як владної і економічно-заможної соціальної групи.

Н.Д. Полонська-Василенко вважала, що приблизно за 40 років у XVIII столітті Запорожжя пройшло шлях швидкого соціально-економічного розвитку, який позначився соціальною диференціацією і становленням на козацьких теренах капіталістичних відносин. Рушійною силою цього процесу, на думку вченої, виступила козацька старшинська верхівка, яка зосередила в своїх руках матеріальні багатства, політичну владу, і поволі почала перетворюватися на клас торгової буржуазії, великих капіталістів.

Такий підхід цілком відбивав матеріалістичні позиції вченої, але він набув своєї завершеності лише на початку 1930-х років. До того ж, у працях 1920-х - маємо скоріш окремі думки, зауваження, висновки щодо запорозької старшини, пов'язані головним чином з аналізом політичної історії Запорожжя у XVIII столітті. Вчена звертає увагу на те, що російський уряд намагаючись всіма засобами розкласти товариство, переманює на свій бік запорозьку старшину. Він підтримує беззмінність головних керуючих посад кошового, судді, писаря, і навіть курінних отаманів. 1756 - 1765-ті роки дослідниця характеризує як період боротьби двох принципів: старшина намагається залишити виборчі посади незмінними, а сірома вперто домагається збереження цієї давньої, традиційної зміни. Цей процес вчена ретельно висвітлює у праці "З історії останніх часів Запоріжжя" [1.-С.79-85].

У сучасній історіографії С. Водотика вже звертав увагу на науковий доробок Н.Д. Полонської- Василенко 1920-х років з приводу її оцінки причин ліквідації Запорозької Січі, він навів також і загальну оцінку вченої політичного устрою Січі як "по суті республіканського" [12.-С.53-54]. Але з цим не можна погодитись, як не можна погодитись і з ніби наведенням думок вченої щодо перетворення (в наслідок гострих внутрішніх соціальних протиріч та втручання імперських структур) демократичної республіки на олігархічну з диктаторськими повноваженнями кошового отамана [12.- С.54]. Причому автор посилається на працю 1955 року, яка вийшла вже у Нью-Йорку. В даному випадку, вчена звертала увагу на те, що протягом сорока років XVIII ст. на Запорожжі зменшується коло осіб, які посідали вищі старшинські уряди. До того ж, Н.Д. Полонська-Василенко зазначає, що такий порядок мав багато позитивного з огляду на бурхливі часи життя Запорожжя, коли булаву кошового тримав досвідчений отаман [4.-С.133].

З іншого боку, Н.Д. Полонська-Василенко намагається визначити місце запорозької старшини у боротьбі Вольностей за свої права і території. Старшина скаржиться київським генерал- губернаторам на безпідставне захоплення запорозьких земель новосербськими та новослобідськими поселенцями, організовує депутації до Петербургу (1765 р., 1775 р.), тобто намагається вирішити територіальні конфлікти легальними методами. Безрезультатність таких намагань приводить до того, що під впливом сіроми старшиною схвалюються і більш радикальні засоби - зганяти силою "самовільно поселених" на прикордонних з Новоросійською губернією землях. За часів останнього кошового Калнишеського збільшується кількість слобод на землях Вольностей, на поселення приймаються усі бажаючі, частина людності зі спірних територій переводиться силоміць. На думку

Д. Полонської-Василенко, Калнишевський виступає провідником запорозької колонізації у протилежність російській, урядовій, заселює землі, щоб в такий спосіб остаточно закріпити їх за Запорожжям [1.-С.96,100]. Але далі цієї ремарки дослідниця не пішла, питання організації і впровадження старшиною безпосередніх колонізаційних заходів висвітлено, нажаль, досить поверхово [1.-С.96-97].

У перших своїх роботах, говорячи про ознаки економічного розпаду та поділу козацтва на крайні групи - сірому і великих капіталістів [1.-C. 69-70], Д. Полонська-Василенко спирається, головним чином, на цифрові дані, що раніше були вже наведені в працях А.О. Скальковського, Д.І. Яворницького та Д.І. Багалія.