Наукова рада ФКУ складалась з українських професорів, які працювали в різних американських університетах і коледжах. Зібравши значну частину коштів для заснування першої української кафедри, ці науковці обрали Гарвард місцем для організації українських студій, бо цей університет уже в ті часи мав давні традиції в східноєвропейських дослідженнях.

22 січня 1968 р. було відкрито кафедру історії України. Але на цьому досягненні науковці не зупинились. У січні 1973 р. почали діяти кафедри української літератури й мови. У червні було засновано Український науковий інститут Гарвардського університету (УНІГУ) з метою організації та підтримки науково-дослідних проектів, підготовки наукових праць, видання джерел і навчальних посібників з історії України, а також мови і літератури.

Викладачі та члени української громади при Інституті організували меморіальні фонди пам'яті на честь відомих українсько-американських науковців, діячів мистецтва, з метою поширення знань про Україну. Кожного року, починаючи з 1994-го, завдяки фінансовій підтримці Фонду пам'яті Василя та Марії Петрищиних, який був заснований їхнім сином, доктором Володимиром Петрищиним у 1991 р., проводяться лекції, конференції, присвячені вивченню історії України. Так за спонсорською підтримкою Українського наукового інституту Гарвардського університету і за ініціативою д-ра Любомира Гайди (заступника директора УНІГУ) 20 жовтня 2003 р. відбулась конференція, присвячена 70-річчю голодомору 1932-1933 рр. в Україні [15]. У ній взяли участь вчені з Франції, Італії, Голландії, які своїми доповідями ознайомили слухачів з новими дослідженнями, більшість з яких базується на таємних архівних матеріалах колишнього СРСР.

Питання політичного стану України та її ролі на міжнародній арені обговорюються на лекціях, які фінансуються фондом пам'яті Зиновії Перрі (1943-1998), діяльність якого почалась із 7 лютого 2000 р.; проблеми літератури - на заняттях фонду Богдана Кравціва - поета, журналіста, літературного критика і діяча УНІГУ, який було започатковано 16 грудня 1976 р. Студії надали можливість українцям діаспори й усім іншим бажаючим пізнати джерела української культури, своєї національної ідентичності.

Як наукова установа УНІГУ має свій основний періодичний орган - журнал "Гарвардські українознавчі студії" (ГУС). Видання цього журналу розпочалося в 1977 р. з метою залучення до спільної праці науковців із світовим ім'ям для поширення української тематики.

Тільки за перше десятиліття своєї діяльності ГУС опублікував 419 статей та рецензій, написаних 241 авторами, з яких 70 були українцями або українцями за походженням, решту (171 авторів) представляли іноземці без українського етнічного зв'язку, більшість з яких (158) жили в США та Канаді [3.-С.8].

У 2000 р. автори, твори яких були надруковані видавництвом УНІГУ, одержали чотири міжнародні і національні призи, серед яких призи "Milewski" (Польша), "PEN America 2000 Poetry-in- Translation Prize" одержав Олег Лущеха за свої "The Selected Poems of Oleh Lysheha" Приз "American Association for Ukrainian Studies Translation Prize" одержав Борис Гудзяк за книгу "Crisis and Reform: The Kyivan Metropolitanate, the Patriarchate of Constantinople, and the Genesis of the Union of Brest".

Видавництво УНІГУ співпрацює з центром єврейських студій Гарвардського університету, Канадським Інститутом українських студій та Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського у Києві.

Видавництво УНІГУ треба назвати головним науковим українським видавництвом у США. 1 липня 2004 р. четвертим директором Українського наукового інституту був призначений професор кафедри української філології ім. О. Потебні у Гарвардському університеті Майкл Флаєр. Він змінив на посаді директора УНІГУ проф. Романа Шпорлюка, який продовжує працювати викладачем кафедри української історії ім. М. Грушевського у відділі історії цієї установи. Попередніми директорами інституту були д-р Омелян Пріцак - професор кафедри української історії ім. М. Грушевського і доктор Григорій Грабович - професор кафедри української літератури ім. Д. Чижевського.

Останніми роками як один з передових центрів українознавства в США Інститут намагається відповідати сучасним потребам: по-перше, комплектувати й аналізувати нову інформацію про Україну; по-друге, встановлювати контакти, організовувати конференції, виконувати спільні видавничі проекти з іншими науковими осередками; по-третє, підготовляти нові молоді сили, які поступово перебирають від старшого покоління естафету української науки в цій країні.

Поширенню вивчення різних галузей українознавства сприяє ще один з найвпливовіших американських університетів - Колумбійський, де за фінансовою допомогою кооперативу "Самопоміч" був створений Центр українських студій, на який було виділено чверть мільйона доларів. Проектом передбачено постійне навчання в основних галузях українознавства, передусім історії України, надання стипендії для студентів і аспірантів, організація наукових конференцій і семінарів. Центр почав свою діяльність з осіннього семестру 2003 р. курсом "Український культурний ренесанс, 1917-1934". Він ознайомив студентів з літературознавством і культурною політикою в Україні в період з 1917 по 1934 роки, з поезією, драмою, творчістю Олександра Довженка, Павла Тичини, Миколи Куліша та багатьох інших [9].

Інший вищий учбовий заклад - Канзаський університет - став першим університетом США, що запропонував своїм студентам магістерську спеціалізацію з української мови та українознавства, яка охоплює курси української мови, літератури, історії, політики й управління, бізнесу та економіки, географії та культури.

Тісні академічні зв'язки університет підтримує з Львівським національним університетом імені Івана Франка, у якому студенти із США мають можливість навчатись завдяки постійно діючій річній програмі. Кожного року Меморіальний фонд Марії Палій, створений д-ром М.Палієм на честь покійної дружини, робить свою благородну справу: історичний відділ університету та Центр російських і східноєвропейських