Н.А. Німенко

З КОГОРТИ ПЕРШОВІДКРИВАЧІВ (Сильвестр Магура - вихованець школи проф. М. Макаренка)

Дослідження історії України, особливо періоду тоталітарних режимів, є актуальною проблемою сучасної науки, оскільки лише в останні роки з'явилася можливість вивчати "білі плями" нашого минулого. Тож великої уваги потребують матеріали, що в силу політичних міркувань довгий час залишалися невідомими широкому загалу. Це, перш за все, документи особових фондів та справ діячів науки та мистецтва періоду "українського Відродження" 20-30-х рр. ХХ ст.

В роки сталінських репресій найбільшого удару зазнали саме діячі науки, зокрема історики. Це й не дивно, адже саме вони, маючи грунтовні знання та чітку громадянську позицію, були найбільшою загрозою для запровадження тоталітарної ідеології. Під жорна каральної машини потрапили не лише відомі вчені, які мали великий авторитет, створили власні наукові школи, а й їхні вихованці - досить молоді дослідники, чий талант ще тільки набував сили. Було перервано повністю, або значно загальмовано природній процес спадкоємності у науці - зазнали репресій відомі школи М.С. Грушевського, А.Ю. Кримського, С.О.Єфремова, Ф.К. Вовка. Нині про їхні здобутки відомо досить багато. Інші наукові осередки, угрупування, гуртки в силу різних причин, часто трагічних, відомі менше.

У даному випадку йтиметься про одного з вихованців школи професора Миколи Омеляновича Макаренка (1877-1938) - видатного російського та українського вченого-енциклопедиста: археолога, пам'яткоохоронця, музеєзнавця, художника. Його біографія - яскравий приклад невтомної праці на науковій ниві. У 1902-1919 рр. він працював в Імператорському Ермітажі, з 1907 р. стає членом Російського Археологічного товариства, численних комітетів та комісій пам'яткоохоронного спрямування, з 1917 р. - дійсним членом Українського Наукового товариства, з 1919 - Всеукраїнського Археологічного комітету Всеукраїнської Академії наук. Викладав в училищі технічного малювання ім. барона А.Л. Штигліца, Вищих жіночих курсах, згодом - у Київському університеті та інших навчальних закладах. У 1920 р. очолив новостворений музей ім. Б. та В. Ханенків, протягом всього життя сприяв становленню музейної справи на Україні, зокрема у Ромнах, Сумах, Прилуках, Києві. Досліджував пам'ятки архітектури періоду Київської Русі та козацької держави; мистецьку спадщину М.В. Ломоносова та Т.Г. Шевченка, Г.І. Нарбута та Л.М. Жемчужнікова тощо; ювелірні та скульптурті вироби трипільської культури, скіфської доби, київської держави; мистецтво створення книжки. Першовідкривач двох археологічних культур, що пізніше стали відомими під назвами волинцевської та роменської. Досліджував неолітичні, скіфські, давньогрецькі, києворуські об'єкти, пам'ятки черняхівської, салтівської культур. Репресований. Реабілітований (1960, 1965, 1989).

На сьогодні відомо чотири його учня, які в різні часи і за різних обставин прилучилися до справи старшого наставника: М.М. Семенчик, В.М. Євсеєв, О.К.Тахтай та С.С.Магура. Всі вони в 3040-х рр. зазнали репресій, останнього було розстріляно.

Ім'я Сильвестра Сильвестровича Магури (1897 - 1937) на довгі роки було викреслено з науки, а результати плідної праці замовчувалися, або використовувалися без посилання на автора.

Він народився у Польщі. Закінчив Київський університет (1917-1920; 1922-1925), одночасно - Київський археологічний інститут. Педагогами С.С. Магури були відомі дослідники минувшини академіки С.О. Єфремов, М.Ф. Біляшівський, О.П. Новицький, А.М. Лобода, професори В.Г. Ляскоронський, Ф.Л. Ернст, В.Є. Козловська та інш. Після закінчення інституту С.С. Магура був зарахований співробітником археологічного відділу Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г. Шевченка. У тому ж 1925 р. він бере участь у дослідженнях пам'яток трипільської культури біля с. Томашівка на Черкащині під керівництвом П.П. Курінного [1]. Ця тематика стане провідною у колі наукових інтересів майбутнього вченого, але не єдиною. Так, вже у 1926 р. у складі експедиції Б.В. Фармаковського [2] він бере участь в розкопках залишків давньогрецької Ольвії, досліджує архітектурні пам'ятки так званого Зевсового кургану [3.-С.90-105; 4.-Ф.ВУАК.-Спр.263.-Арк.134; 5.- С.110]. Розпорядженням ВУАКу заступником керівника Ольвійської експедиції був призначений М.О. Макаренко [4.-Ф.ВУАК.-Спр.263.-Арк.93, 95]. І це, ймовірно, не випадково, адже цих дослідників пов'язували багаторічні професійні та особисті стосунки. Так, за рекомендацією Б.В. Фармаковського (а також М.К. Реріха та М.І. Ростовцева) М.О. Макаренко стає членом- співробітником Російського Археологічного комітету, згодом разом викладають на Вищих жіночих курсах. Тож співпраця по дослідженню Ольвії була плідною. М.О. Макаренко займався забезпеченням експедиції всім необхідним, обробляв матеріали розкопок, розподіляв їх між музеями тощо [Ф.ВУАК.-Спр.263.-Арк.101, 109, 112 та інш.]. Є підстави вважати, що саме він керував роботою практикантів, зокрема С.С. Магури [5.-С.109-110; 6.-С.36-37].

В цьому ж році молодий вчений проводить перші самостійні археологічні розвідки, досліджує черняхівську культуру, у 1927 р. - неолітичні пам'ятки.

У 1927 р. С.С. Магура вступив до аспірантури при Археологічному відділі Всеукраїнського історичного музею. Під час навчання він продовжує опановувати методики археологічних досліджень різних культур, бере участь в експедиціях, вивчає матеріали музейних фондів, друкує статті. Так, влітку 1929 р. він знову бере участь в експедиції М.О. Макаренка.

На цей раз об'єктом вивчення стали пам'ятки так званої роменської культури (її виділив і кваліфікував саме М.О. Макаренко) на території Сумщини. Роботи проводились біля ур. Крейдище, що біля хут. Зелений Гай, біля хут. Тополя (під Сумами), на могильнику в Краснянському лісі. Було виявлено близько 20 поховань, майже 1500 курганів, зібрано багатий матеріал. Під час дослідів в Зеленому Гаю М.О. Макаренко вперше застосував унікальний метод збереження археологічної пам'ятки - вирізку поховання. Всі матеріали, серед яких фотознімки і