М.О. Макаренко дав високу оцінку роботі молодого дослідника. У характеристиці, власноруч написаній одним з найдосвідченіших археологів України, зокрема зазначалося, що С.С. Магура останні роки працював під його керівництвом, виконав усі завдання, ознайомився з різними методами дослідницької роботи, "виявив здібності і вміння розбиратися в явищах властивих практичним дослідницьким працям, як і в теоретичних питаннях дисципліни" [6.-С.36-37]. Цей документ 1929 р. дивом зберігся в родині нащадків С.С. Магури.

У 1930 р. С.С. Магура проводив археологічні розвідки на Житомирщині, брав участь в Дніпрогесівській експедиції. Про результати останньої він доповів на засіданні Всеукраїнського Археологічного комітету, підготував звітну статтю "Археологічні розкопки коло с. Кушугуми Запорізького району року 1930". Оскільки сама стаття не збереглася, певне уявлення про неї дає видавнича рецензія П.П. Курінного, в якій, зокрема, зазначається, що С.С. Магура успішно виконав наукове завдання, хоча використав "метод розкриття і фіксації - частками, фрагментами" [10.-С.402- 405].

В цей час С.С. Магура не тільки вивчає археологічні об'єкти, а й проводить мистецтвознавчі дослідження різних пам'яток. Так, у 1930 р. з'явилися статті, присвячені металопластиці так званого гальштатського часу, випадковим знахідкам на території центральної України. Він ретельно слідкує за публікаціями у фахових виданнях, на окремі з них дає рецензії. З нашого погляду цікавим є той факт, що С.С. Магура аналізує статтю свого вчителя М.О. Макаренка про зв'язки гальштатської культури Середньої Європи з ранньоскіфською культурою півдня Східної Європи [11.-С.99-101]. Це свідчить, з одного боку, про рівень підготовки самого рецензента, з іншого - про відповідальність та моральність його вчинку, адже проти М.О. Макаренка вже почалася хвиля репресій.

Результатом багаторічних зусиль по вивченню археологічних пам'яток, історії їх дослідження стала підготовка та видання вченим першого покажчика радянської літератури з археології України за 1917-1928 рр., який містив понад 250 назв [12.-С.337-356].

У тому ж 1930 р. С.С. Магура закінчив навчання в аспірантурі, а 12 травня 1931 р. він захистив дисертацію - "оборонив промоційну працю на тему "Обробка кістки та рогу у слов'ян Київської землі за часів раннього февдалізму (княжих часів)" і йому присуджено звання наукового співробітника в галузі археології". Ймовірно, що саме М.О. Макаренко був науковим керівником дисертанта, проте точних відомостей ми не маємо. На захисті зі схвальними відгуками виступили П.П. Курінний (офіційний опонент), М.О. Макаренко, В.Є. Козловська, А.Г. Слюсарський, Ф.Л. Ернст та інш. Оскільки ми не знайшли окремих публікацій матеріалів позачергового засідання Науково-виробничої ради Всеукраїнського історичного музею від 12 травня 1931 р., зупинимось на них детальніше [13]. Так, П.П. Курінний підкреслив новітність методики студіювання пам'яток, запропонованої доповідачем, вказавши, що "це єдино вірний шлях в даному випадкові"; окремо охарактеризував опис речей, що робить автор: "...є чи не найдосконаліше, що є досі в монографічній літературі з цього приводу"; схвально оцінив фотоматеріали до роботи, зроблені дисертантом.

М.О. Макаренко не тільки позитивно оцінив роботу С.С. Магури, вказавши, що вона виконана "не лише з задовільним успіхом, а можна сказати, дуже гарно", а й на конкретних прикладах довів, що "С.С. Магура не лише показав себе достойним стати в ряди наукових співробітників, а вже є справжнім науковим співробітником, чия праця нічим не відзначається від праці кваліфікованих робітників". Крім того, він частково відповів на питання, що були поставлені доповідачу під час обговорення промоційної роботи, звернувши увагу на їх некоректність.

В.Є. Козловська підкреслила актуальність роботи, яка "зачеплює дуже мало освітлене питання. й з цього боку має важливе значення".

Тож робота С.С. Магури була визнана задовільною, йому було присвоєно звання наукового співробітника в галузі археології (див. Додаток). Це дало підстави вважати С.С. Магуру висококваліфікованим спеціалістом у дослідженні пам'яток різних культур.

У 1926 р. територію Києво-Печерської Лаври було проголошено "Всеукраїнським Музейним Городком" (очолив П.П. Курінний), при ньому створено профільні музеї, зокрема Музей археології Академії наук під керівництвом В.Є. Козловської. Саме там з 1931 р. працював С.С. Магура. Маючи відповідний досвід, він займався збиранням та формуванням фондів та експозицій музею.

Початок 30-х років - агресивним диктатом нової ідеології, черговою хвилею репресій в наукових установах, і зокрема ВУАН. Проти діячів науки висувались численні безпідставні або сфальсифіковані звинувачення. За таких обставин було звільнено з посади і В.Є. Козловську, а виконуючим обов'язки директора призначено С.С. Магуру (див. Додаток) [14.-С.25-26]. Проте через кілька місяців Музей, як і Музейний Городок, було взагалі закрито, а більшість його співробітників зазнали репресій, в тому числі і останній директор.

У 1932-1933, 1935 рр. за дорученням Всеукраїнського історичного музею С.С. Магура здійснював широкомасштабні дослідження на території Києва. Він був першовідкривачем пам'яток ранньослов'янської доби на Замковій горі. Були виявлені матеріали, що нагадували кераміку роменської культури сіверян. Тож С.С. Магура вже мав досвід у їх вивченні.

В результаті чергової реорганізації при ВУАН у 1934 р. було створено Інститут історії матеріальної культури під керівництвом Ф.А. Козубовського, де С.С. Магура працював старшим