О.О. Баковецька

ПРОБЛЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПРЕСИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ 1991-1998 рр.)

У 90-х роках XX століття серед законів, указів, законодавчих і підзаконних актів, які стосувалися вищої освіти, першочергового розгляду в даному контексті потребує Указ Президента України Л. Кучми, підписаний у 1995 році, "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні", а також 4 постанови, які виходили після цього Указу протягом 1995-1997 років.

Зміст цього указу зводився до такого: враховувалась необхідність збереження рівноваги між кількістю випускників загальноосвітніх шкіл і кількістю місць, які надаються державою цим випускникам для включення їх в продуктивну діяльність суспільства; також бралося до уваги збереження показників освіченості нації на рівні провідних країн Європи в усіх ланках професійної освіти.

Постанова "Про удосконалення мережі вищих і професійно-технічних закладів" складалася з 2- х пунктів: ліквідація малопотужних, неперспективних учбових закладів по Україні (загальна кількість їх становила 25 ПТУ і 10 технікумів); створення більш потужних вищих і професійно- технічних закладів шляхом об'єднання і зміцнення. У цілому, згідно з цим документом, в Україні планувалося створити 134 учбових заклади на базі 278 ПТУ і 165 вузів І та ІІ рівнів акредитації на основі 209 учбових закладів того самого рівня. 45 із них повинні були мати статус юридичних осіб, 19 - філіали більш потужних учбових закладів, 105 - повинні були входити до складу вузів ІІІ і ІУ рівня [1].

Друга постанова "Про утвердження переліку напрямків та спеціальностей", згідно з яким буде здійснюватися підготовка у вищих учбових закладах відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів, містить у собі список напрямків підготовки кадрів. Він в два рази коротший за попередній і складається з 69 напрямків підготовки бакалаврів, 270 спеціальностей підготовки молодших спеціалістів, 277 спеціальностей на рівні "спеціаліст" і "магістр".

Третьою постановою "Про затвердження державного замовлення на 1997 рік" скорочувався ліцензований обсяг підготовки спеціалістів за рахунок введення багатоканального фінансування. Також були надані загальні рекомендації стосовно максимального збереження обсягів підготовки кадрів за фундаментальними спеціальностями, за якими Україна має світове визнання, а також кадрового потенціалу, необхідного для розвитку науки на державному рівні.

Четверта постанова "Про передачу деяких вищих учбових закладів в сферу управління міністерства освіти" деякі відомчі технікуми підпорядковувала Міністерству освіти. Так в Одесі це технікуми нафтової та газової промисловості, технологічний коледж, а також коледж стандартизації, метрології та сертифікації [2].

Реформи вищої освіти 90-х років ХХ століття спровокували досить значну кількість матеріалів з цієї теми. Більш за все це стосується питання акредитації вищих учбових закладів. Тут преса не обійшла своєю увагою жодного з вузів. Результатами цього процесу в багатьох випадках була зміна статусу вищих учбових закладів.

Так у Херсоні на 1995 рік було акредитовано два вузи - Херсонський індустріальний та педагогічний інститути. Вони набули статусу університетів [3].

Першим із вузів Миколаєва, який після акредитації здобув статус університету, був кораблебудівний інститут. У ряді статей: "Будет и в Николаеве свой университет" ("Вечерний Николаев", 1993 р.), "Курс НКИ - прежний" ("Южная правда", 1993 р.), "Переименован он теперь" ("Южная правда", 1994 р.), "Докторский минимум" ("Вечерний Николаев", 1994 р.) зверталась увага саме на перетворення в кораблебудівному інституті, пов'язані з наданням йому ІУ рівня акредитації [4].

У 1996 році Миколаївський педагогічний інститут здобув ліцензії. Рішенням міжгалузевої акредитаційної комісії Міністерства освіти України МАПІ було занесено до державного реєстру учбових закладів, яким дозволено готувати спеціалістів. Цього ж року до інституту було прийнято 640 студентів [5]. А з 2000 року інститут було перейменовано в Миколаївський державний педагогічний університет.

Серед низки нововведень у вузівське життя значне місце посідає питання, пов'язане з тестуванням і змінами у правилах прийняття до вузів. Головна мета цього - якомога об'єктивніше визначати рівень знань абітурієнтів і студентів.

З цього приводу місцеві газети надають нам матеріал такого характеру: повідомлення про запровадження в окремих вузах практики тестування - "До педагогічного - за експериментом" [6] (Херсон, 1993 р.), "Тесты для абитуриента" [7] (Одеса, 1993 р.), "ВУЗы на эксперименте"[8] (Одеса, 1993 р.), а також публікації, які стосуються дій адміністрації в цьому напрямку. Так в Одесі в 1993 році була скликана Рада ректорів вищих учбових закладів, потім рада директорів вищих учбових закладів І та ІІ ступенів акредитації, де було обговорено проект нових правил прийому у вузи, а також проект положення про регіональний центр тестування і про тестування загальноосвітніх дисциплін. Було запропоновано проводити тестування абітурієнтів в спеціально для цього створеному регіональному центрі тестування (РЦТ) [9]. У Миколаєві, згідно з постановою Міністерства освіти, за якою всі вузи України провели перший етап тестування для вступників у квітні 1994 року, було створено центр тестування при приймальній комісії Миколаївського кораблебудівного інституту. У цьому вузі квітневі тестування проходили випускники підготовчого відділення, підготовчих курсів та школи гардемаринів, що діяли при МКІ [10]. Є також матеріали, які розповідають про наукові наради і "круглі столи", на яких учасники обговорювали питання, пов'язані зі зміною системи прийняття студентів до вищих учбових закладів. Прикладом може бути публікація, присвячена "круглому столу", який проводився силами місцевої адміністрації, працівників та науковців в Херсоні в 1995 році. Висновком цієї зустрічі було: визнання