Звичайно, процес становлення нових вузів не обходить стороною й інші міста Південного регіону України. Наприклад в Одесі в 1993 році на базі Одеського інституту інженерів морського флоту було відкрито філію Британського університету - відкритої школи бізнесу [22]. У 1996 році з 2 вересня розпочала роботу Одеська філія Української академії державного управління, створена за Указом Президента України від 06.09.95 р. [23]. У 1998 році в Одесі була відкрита Державна юридична академія [24], а також філія Дніпропетровської академії управління, бізнесу та права [25]. Перелік уже відкритих учбових закладів і тих, що будуть відкриватись на теренах Південного регіону, на цьому не закінчується.

Зовсім новою у сфері освіти є практика відкриття недержавних учбових закладів. Стосовно висвітлення цього питання місцевою пресою тут можна зауважити: газети Миколаєва та Херсона практично випустили зі своєї уваги зазначений факт, однак це не стосується періодичних видань м. Одеси. З цілої низки статей з цього приводу, найбільш об'ємною публікацією, яка досить вичерпно окреслює головні проблемні питання недержавної вищої освіти і дає змогу уявити в повному обсязі її стан, є матеріал, надрукований в "Одесском вестнике" в 1994 році під назвою "Негосударственные ВУЗы Украины, достижения и издержки". Згідно з інформацією, яка була надана в цій статті, у 1993 році за ініціативою Одеського відкритого університету була проведена перша Всеукраїнська конференція недержавних вузів України. На ній було прийнято рішення про утворення своєї асоціації. На 1994 рік було зареєстровано лише 67 учбових закладів по всій Україні, які держава визнала вузами, тобто вони пройшли ліцензування і були занесені до Державного реєстру учбових закладів. Приблизно стільки ж за цей період подали заявки на проходження ліцензування. Поряд з цим в Україні на 1994 рік діяло ще близько 500 організацій, які оголосили себе вузами, в основному університетами та академіями (міжнародними). Головною метою Асоціації приватних вузів було:

пошук учбових закладів, які в змозі бути вузами;

визначити учбові заклади, які не пристосовані для виконання освітньої діяльності.

У складі Центра акредитаційної експертизи Асоціації є довідково-інформаційна служба, яка за запитом громадян та організацій надає інформацію про наявність або відсутність ліцензії [26]. Поштовхом до створення такого роду організації, з одного боку, було те, що в країні почала з'являтися значна кількість відповідних учбових закладів, з другого - держава з досить значним запізненням відреагувала на цей процес. А саме - утворення законодавчої бази для регулювання, розвитку та діяльності недержавних вузів розтягнулося у часі, що, у свою чергу, призвело до певних непорозумінь: та частина молодих людей, яка вирішила скористатися запропонованими послугами приватних вузів, досить часто зіткалася з проблемами низького рівня викладання, а також "недієздатністю" дипломів, які студенти одержували після закінчення навчання. Однак, незважаючи на ряд недоліків, цей напрямок потрібно розвивати і в майбутньому, тому що обов'язково повинна існувати альтернативна освіта, але єдине, що необхідно для цього - це втручання держави. Взагалі приватна освіта приречена на високу якість навчання, в іншому випадку їй неможливо буде вижити. Позитивний її вплив на національну систему освіти України відчувається все сильніше. І це завдяки таким факторам, як демонополізація освіти, підвищення її гнучкості та динамізму, більш легкий доступ громадян до вищої освіти, у тому числі елітарної та індивідуальної.

Кризовий стан економіки, мізерні прибутки громадян країни, заборгованість з заробітної плати зробили питання переходу з безкоштовної освіти на платну досить гострим і болючим для певних верств населення. Це, у свою чергу, викликало значну кількість діаметрально протилежних поглядів, які знайшли своє відбиття на сторінках газет у вигляді підсумків "круглих столів", проведених з цієї нагоди, публікації дебатів, особистих міркувань з аргументованими доказами своєї точки зору. Треба віддати належне місцевій пресі цього періоду - жодна з точок зору на цю проблему не була обділена увагою. Але матеріал за своєю кількістю є досить обмеженим. У середині 90-х років, а саме з 1994 по 1996 роки з'являється основна частина публікацій з цієї теми. їх можна розділити на дві групи: за і проти платної освіти. Прибічники першої групи як аргументи пропонують звернути увагу на досвід інших країн в цьому питанні, роблячи наголос на тому, що освіта коштує грошей, а безкоштовне навчання - це те ж саме, що купувати товар, а гроші залишати при собі [27] - це нелогічно. Їхні опоненти вважають, що економіка нашої держави не дає можливості заробити необхідні гроші для навчання, роблячи його недосяжним для значної кількості молоді, серед якої є обдаровані особистості. І саме цих майбутніх талановитих учених, інженерів, педагогів, лікарів може втратити наша держава через такий підхід до освіти [28]. Серед запропонованих поглядів найбільш реальною є золота середина, яка повинна вбирати в себе все позитивне з обох боків. Тобто на загальному фоні платної освіти обов'язково