О. Широкорад зазначає, що в період 1931-1935 рр. виготовленням гармат Л. Курчевського були зайняті виробничі потужності 5 найбільших артилерійських заводів СРСР. Дослідник указує, що за цей період "заводи виготовили понад 5 000 сухопутних, морських і авіаційних гармат Курчевського" [8, с.231-232]. Всього ж у даний період "гармати Курчевського складали від 30 до 50 % замовлень заводам" [8, с.164].

Ю. Мухін у своїй праці "За державу образливо", аналізуючи фінансову політику СРСР, показав, що замовлення на закупівлю артилерійського озброєння складали в передвоєнні роки близько 40 % військового бюджету СРСР. Отже, на закупівлю гармат Л.Курчевського йшло від 13 % до 20 % військового бюджету СРСР.

О. Широкорад вказує що військпреди прийняли від промисловості не більше 2 000 гармат, і лише близько 1 000 потрапили до військ. Проте і ті гармати, що потрапили на службу, швидко списувалися або переводилися до категорії навчальних [8, с.231-232].

О. Широкорад зауважує, що приймати гармати на озброєння і виготовляти примушували шляхом натиску зверху. Зокрема, він наводить на 164 сторінці праці "Таємниці російської артилерії. Останній доказ царів і комісарів" телеграму Орджонікідзе, в якій погрожувалося директору заводу №7 зняттям з посади за відмову від випуску гармат Л. Курчевського. Дослідник зазначає, що ця телеграма типова, подібні телеграми одержували багато директорів артилерійських заводів. Фахівців ГАУ РСЧА примушували підроблювати звіти про випробування гармат Л. Курчевського.

О. Широкорад прямо пише, що знаряддя Л. Курчевського нізащо не пройшли б військових випробувань, "якби до них пред'явили ті ж вимоги, що і до класичних гармат. Але через натиск зверху на дефекти ДРК на полігонах дивилися крізь пальці. Найчесніші червоні командири в протоколах випробувань записували купу кардинальних недоліків, а на закінчення писали позитивний відгук." [8, с.164].

Дослідник так описує кінець афери: "Паперовий тигр Тухачевського і Курчевського дорого обійшовся країні. Чесно сказати народу про таку грандіозну аферу уряд не міг, оскільки це було б серйозним компроматом радянського ладу. Тому Курчевський був заарештований і обвинувачений у тому, що він із 1933 р. за завданням Тухачевського створював неперспективні зразки озброєння. У ході слідства Курчевський визнав це. Майже одночасно з Курчевським були заарештовані Тухачевський, Павлуновський і майже все керівництво Артуправління РСЧА на чолі з комкором Єфімовим. А ще раніше, 18 лютого 1937 р., помер або був застрелений нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе" [8, с.232].

Розглянута нами гіпотеза "некомпетентності" дійсно спростовує лему "знечоленої армії". На величезному джерельному матеріалі з раніше не використовуваних відомчих архівів О. Широкорад доводить, що компетентним воєначальником М.Тухачевський не був.

У листопаді 2003 року в праці "Таємниці російської артилерії. Останній доказ царів і комісарів" О.Широкорад зазначає: "На мою думку, найбільш вірогідним є те, що Сталін вирішив прибрати неслухняне і некомпетентне військове керівництво, також могла мати місце і військова змова. Але я ... не хочу торкатися питань, за якими...не маю достовірних даних. .Одна з версій змови військових проти Сталіна описана в книзі Колпакіді О. І., Прудникової О. А. "Подвійна змова. Сталін і Гітлер: путчі, що не відбулися" [8, с.233].

Отже, О.Широкорад зробив висновок про групу М.Тухачевського, як про осіб некомпетентних і змовників. Судячи з наведених вище рядків, дані про їх некомпетентність у дослідника є. Хоча даних про їх змовницьку діяльність особисто у нього немає, але він цілком погоджується з висловленою О.Колпакіді й О.Прудниковою гіпотезою "подвійної змови". Перефразовуючи відомий афоризм, група М.Тухачевського винна "і в дурості, і в зраді".

Гіпотези "некомпетентності" і "корумпованості", висунуті О. Широкорадом, пройшли випробування на наукову достовірність. Фактографічний матеріал, що приводиться в працях дослідників, які не поділяють відкрито аксіологічних принципів імперського напряму, підтверджує ці гіпотези.

У 2005-2006 рр. вийшло тритомне дослідження М. Свіріна "Історія радянського танка" (на той час він не був послідовником імперського напряму, його перехід на позиції цього напряму відбувся у кінці 2006 року). Автор використовував ту ж джерельну базу, що і О. Широкорад, архіви КБ, заводів і АБТУ (до 1934 року називалося УММ) РСЧА. На відміну від О. Широкорада, М. Свірін ретельно уникає якихось спроб пояснити групу фактів якою-небудь гіпотезою або висновком. Дослідник вважає за краще фіксувати фактографічний матеріал, не даючи йому ніякого пояснення. Якщо ж дати пояснення необхідно, то М.Свірін віддає перевагу натякам, зрозуміти які можна, лише знаючи історіографію проблеми.

Але фактографічний матеріал, що наводиться М.Свіріним, підтверджує істинність гіпотези "некомпетентності", викладеної О.Широкорадом.

На підтвердження гіпотези "некомпетентності" дослідник наводить такий фактографічний матеріал: програму "десять тисяч"; ухвалення на озброєння наймасовіших довоєнних зразків бронетехніки РСЧА танкетки Т-27 і танка Т-26. Крім того, М. Свірін натякає на неправильну технічну політику М. Тухачевського, пов'язану з помилковими стратегічними поглядами останнього [3, 4].

М.Свірін не посилається на праці О.Широкорада, не заявляє про підтримку його гіпотез, що дозволяє вважати його незалежним дослідником. Вчений використовував схожу з О.Широкорадом джерельну базу - архівні матеріали КБ, заводів, АБТУ. О.Широкорад досліджував політику, що проводилася М. Тухачевським у галузі артилерії, М. Свірін - у галузі танкобудування. Значний фактографічний матеріал, з використанням