О. С. Ядловська

НІМЕЦЬКЕ НАСЕЛЕННЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ ЗА ПУБЛІКАЦІЯМИ 20-х рр. ХХ ст.

Історіографія з'ясовує, як історична наука за певних часів відігравала в суспільстві роль постачальника соціально-історичної інформації, необхідної для життєдіяльності, збагачувала його досвідом історії, виконувала свою культурно-перетворювальну функцію. У цьому контексті буде корисним дослідження досвіду публікацій 20-х рр. ХХ ст., періоду, коли відбувався перехід до жорсткого тоталітарного режиму. У радянській історіографії вказаного періоду слід виділити 20-ті рр., коли ідеологічний тиск не був таким сильним і переважна більшість публікацій носила об'єктивний характер. Проблематика українсько-німецьких відносин в історичних працях охоплювала питання Брест-Литовського мирного договору, боротьби проти австро-німецької окупації, повстання німців- колоністів проти більшовицького режиму, а також становище німецького населення в перші роки радянської влади. Характеристика цих проблем в історіографічному аспекті буде подана в нашій праці.

Для сучасників, і особливо нащадків, Брестський мир - одна з найбільш трагічних сторінок нашої держави. На момент підписання договору становище в Україні і на міжнародній арені було надзвичайно складним. Події розгорталися дуже швидко і "примушували" політиків "рятувати становище". Звичайно, за таких обставин перспективи тих чи інших рішень у реальності давали зовсім протилежні результати. Тому й оцінювати однозначно події того часу неможливо. Хоча темі Брестського миру присвячено багато книг, брошур, статей, його історія з плином часу знову стає предметом дослідження. Природно, що вона залишається актуальною до нашого часу. Детальний аналіз висвітлення вказаної теми в історичній та методичній літературі 20-30-х рр. подає І. Терлецька. На її думку, істориками того часу був накопичений фактичний матеріал, сформульовані та розроблені основні положення концепції історії Брестського миру, на окремі сторони якого існували різні погляди. В силу історичних обставин не отримало належного висвітлення питання ставлення різних партій та політичних сил до Брестського мирного договору і становища Німеччини в цей період [1, с. 13].

Нетрадиційно для радянської історіографії аналізує Брест-Литовський договір Є. Тарле в працях "Європа в епоху імперіалізму" [2] та "Криза Німеччини (від Версальського миру до наших днів)" [3]. Автор переконливо показує мізерність тих поставок, які Німеччина отримала з України, та аргументовано доводить, що ця угода мала негативний вплив на можливе укладення миру між Німеччиною та Антантою.

Вже в 20-ті рр. з'явились перші праці, присвячені боротьбі українського народу проти австро- німецького окупаційного режиму. Переважно це публікації в журналі "Літопис революції", в яких висвітлювалися особливості окупації в регіонах України, подавалась оцінка українсько-німецьких відносин різними верствами населення. На цих дослідженнях ще не позначився ідеологічний диктат, однак вони відзначалися вузькою джерельною базою та описовим характером подій.

Історіографія австро-німецької окупації найбільш повно показана в працях С. Найди [4], В. Наумова [5], Є. Шаталіної [6]. Проте ми зупинимося на найбільш характерних журнальних публікаціях. Статті А. Альошина [7] та Є. Вікторова [8] не позбавлені класового підходу при оцінці окупаційного режиму в Миколаєві, проте автори зуміли розкрити справжні причини березневого повстання 1918 р. Аналізуючи заключний етап австро-німецької окупації, А. Альошин справедливо відзначав, що відступ німців та пов'язане з ним падіння Гетьманату П. Скоропадського на Миколаївщині не було викликано виключно повстанням робітників. Спогади Я. Ряппо охоплюють період з лютого 1917 до закінчення 1919 р. [9]. Автор зупинявся переважно на взаємовідносинах між партіями, описував перший період радянської влади на Півдні України, акцентуючи свою увагу на повстанні миколаївських робітників проти німців.

Однією з перших робіт з історії КП(б)У, в якій значна увага приділена німецькій окупації України, є праця М. Попова [10]. Події в ній розглядаються під кутом зору соціалістичної революції: підписання Україною мирного договору з центральними державами трактується як зрада. В публікації описуються дискусії в КП(б)У щодо тактики, яку слід застосовувати по відношенню до окупаційної влади. На жаль, М. Попов не дав їм власної оцінки, а лиш констатував факти. Для іншої монографії з історії КП(б)У М. Воліна характерне перебільшення ролі більшовицького підпілля в боротьбі з австро- німецькими військами [11].

Значно слабше представлена тематика партизанської боротьби з німецькою окупацією 1918 р. в працях 30-х рр. ХХ ст. Серед них слід виділити лише статтю в "Історичному журналі" Й. Премислєра [12, с. 75-84], де автору, незважаючи на сильний ідеологічний тиск, вдалося більш-менш об'єктивно висвітлити перебіг подій.

На Півдні України великі земельні володіння знаходились в руках німців-колоністів. За даними, запозиченими з економічних нарисів першої половини 20-х рр. Л. Бориневича [13] та Н. Черненкова [14], кожний колоніст мав понад 100 десятин землі. Тільки на Одещині колоністське землеволодіння становило більше 600 тис. десятин.

Повстання німців-колоністів 1919 р. проти більшовицького режиму найкраще висвітлює стаття одеських авторів С. Когана та Н. Межберга [15, с. 138-157]. Автори, характеризуючи повстанський рух колоністів, подають низку фактів, пов'язавши які, читач сам повинен зробити висновки щодо справжніх причин його виникнення. Адже аналіз причин повстання у журнал не ввійшов. Із публікації видно, що С. Коган та Н. Межберг намагалися дати об'єктивну характеристику повстанського руху, направленого проти більшовиків. Проте існуюча цензура не допустила такої оцінки. І тому головна причина повстання - невирішеність національного питання радянською владою більшовиків - залишилася тільки в чорновому варіанті статті, що зберігся в фондах Одеського