Jl. М. Маленко

РУКОПИСНІ ЗІБРАННЯ ДО ІСТОРІЇ ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИХ КОЗАЦЬКИХ ВІЙСЬК ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ XVIII - XIX СТОЛІТТЯ В БІБЛІОТЕЧНИХ ФОНДАХ УКРАЇНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

Козацькі війська Південної України постсічового періоду неодноразово ставали об'єктом спеціальних досліджень. Однак узагальнюючих праць, у яких всебічно були б висвітлено місце і роль козацьких формувань останньої чверті XVIII—XIX століття у політичному, соціально-економічному, культурному розвитку південноукраїнського регіону, України в цілому до сьогодні не з'явилось. Одна з причин такої ситуації - брак нових джерел у науковому обігу. Разом із тим рукописні ресурси архівів, бібліотек, музеїв України та Російської Федерації дозволяють вирішити поставлене завдання. Одним із найбільших сховищ оригінальних документів до історії південноукраїнської козаччини поправу можна вважати бібліотеки. В них відклалися представницькі комплекси джерел, які дозволяють відтворити практично всі сторони життєдіяльності козацького населення південного краю в останній чверті XVIII—XIX століття.

Значна кількість документів із історії південноукраїнських козацьких військ постсічового періоду зберігається в зібраннях Інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського НАН України. Джерела з досліджуваної проблеми виявлено в трьох фондах - сторичних матеріалів" (ф. II), Одеського товариства історії та старожитностей (Ф-V) та серед документів Н.Д. Полонської-Василенко (Ф.42).

У фонді „Історичні матеріали" ІР НБУ більшість документів, що торкаються сторін життя мешканців козацьких станиць і хуторів, помічені позначкою „Збірка Я. Новицького". Зібрані дослідником матеріали до історії південноукраїнських козацьких військ останньої чверті XVIII—XIX століття представлені: 1) паперами Олександрівського, Павлоградського, Маріупольського духовних правлінь; 2) справами ратуші м. Олександрівська [1-3]; 3) документами повітових судів, у яких обвинуваченими є козаки військових формувань; 4) відомостями, підготовленими за результатами "ревізьких сказок" [4; 5].

Папери Олександрівського, Павлоградського, Маріупольського духовних правлінь представлені переважно справами, заведеними в зв'язку з виконанням указів Катеринославської духовної консисторії стосовно військового населення козацьких формувань; будівництва й облаштування військових храмів та молитовних будинків; проведення церковних свят на землях козацьких військ [6]. Серед матеріалів Олександрійського духовного правління за 1830-ті роки XIX століття повнотою та інформативним навантаженням виділяються справи, в яких роз'яснюються: розпорядження, пов'язані з освячення новозбудованих молитовних будинків на землях Азовського козацького формування; заходи, до яких слід вдатися, щоб забезпечити у щойно створених приходах порядок; обов'язки та права військових священиків [6, арк. 6208-6211 зв.].

Показовою для консисторій Півдня України є справа, заведена на прохання п'ятьох священиків Азовського козацького війська, які разом із козаками-запорожцями вийшли з-за Дунаю, а згодом за незнанням установлених офіційною російською церквою порядків, попросили про відправлення їх до Преображенського монастиря, що в містечку Берладі Подільської губернії та "того, що знаходиться на землях Чорноморського козацького війська". В ході розслідування виявилося, що до 1833 року вони обвінчали декілька незаконних шлюбів, вели (з точки зору російської офіційної церкви) спрощене богослужіння, порушували й інші норми синодального законодавства. Щире каяття священиків у порушенні норм, вироблених російською церквою, їх власне прохання про відправлення до монастирів не врятувало служителів культу від покарання: священика Чернявського було віддано під суд "за обвінчання незаконних шлюбів". Інші через похилий вік не потрапили під духовний суд, а були відправлені до монастирів під особливий нагляд тамтешніх властей. Новопризначені у військо священики також потрапили під особливий контроль представників Олександрівського духовного правління, які в свою чергу повинні були у випадку порушення церковного законодавства одразу рапортувати єпархіальному керівництву [6, арк. 6213-6221 зв.].

Привертають до себе увагу справи з розписами козацьких станиць Олександрійського та Маріупольського повітів, а також сповідальні книги мешканців військових земель, які велися священиками приходів [7]. Вони є об'ємними за обсягом та інформативно навантаженими за змістом. Так, наприклад, "Розпис населення козацького селища Петровського" за 1810-1836 роки є щорічним повним посімейним переписом населення Петровського посаду (з 1832 року - станиці) з вказівкою віку кожного члена родини; чинів, звань, посад глави сім'ї та його синів, що живуть разом із батьком. Вказаний розпис разом із сповідальними записами на протязі 26 років фіксує щорічні кількісні та якісні зміни складу населення посаду (згодом станиці); дає чіткі уявлення про вікові та соціальні групи мешканців військових земель, відомості про смертність і народжуваність в межах станиці; показує, навіть, зміну настроїв та пріоритетів козацького населення, просування офіцерів і козаків по сходинках військової кар'єри. Щороку священик церковного приходу складав і звідну відомість із вказівкою кількості осіб обох статей; висповіданих і невисповіданих членів родин (обов'язково вказувалася причина невиконання церковної треби); фіксував соціальний стан мешканців приходу; в кінці документу священик підписувався в тому, що "непрописаних дворів" немає, втікачів ніхто не переховує, розкольників, які противляться законам святої церкви, у приході не виявлено, а якщо такі проявлялися, то детально розписувалися заходи, що вживалися для викоренення крамоли [7]. Водночас зі складанням розписних та сповідальних книг священики вели і метричні книги, де фіксували хрещених, їх рідних та названих батьків; померлих; тих, хто укладав шлюб чи розривав його. Разом із попередніми різновидами поточної документації метрики є цінним джерелом із соціальної історії не тільки окремого взятого військового населеного пункту, а й повіту та регіону в цілому.

Серед паперів Олександрівського, Павлоградського, Маріупольського духовних правлінь привертає увагу й офіційне листування про загальні церковні справи, царські маніфести, укази та вжиті згідно з ними заходи