Відомості про священиків, які відбувають треби у козацьких церквах та молитовних будинках Азовського війська, містяться в формулярних списках духовенства Олександрівського та Маріупольського повітів.

У справах Олександрівської ратуші віднайдено матеріали, в яких відклалися джерела не тільки до історії міста, а й округи. Маємо певну кількість документів, записок, витягів з поточної документації XIX століття про козацькі населені пункти Олександрівського повіту [8]. їх доповнюють статистичні відомості про кількість осіб обох статей із вказівкою соціального стану і придатних чи непридатних ділянок землі, якою мешканці Олександрівського повіту володіли чи користувалися.

Серед матеріалів, зібраних Я.П. Новицьким, зберігаються справи повітових судів про притягнення козаків іррегулярних формувань до відповідальності за карні злочини [9]. Звертають на себе увагу і витяги з ревізьких "сказок", що містяться в цього ж таки фонді. Вони суттєво доповнюють інформацію про чисельність населення в межах козацьких населених пунктів, кількість придатної і непридатної військової землі, уточнюють дані стосовно соціального та національного походження козаків, дають змогу простежити рівень розвитку козацьких господарств.

Певна кількість документальних джерел з історії південноукраїнських козацьких формувань останньої чверті XVIII - XIX століття зберігається у фонді Одеського товариства історії та старожит- ностей. Працювати з матеріалами фонду дещо складно, бо джерела зшиті в книги, а нумерацію подано не по книгах, а по кожному документу, представленому в зшитку. Цінним надбанням даної колекції є зібрання матеріалів катеринославського, херсонського та таврійського архієпископа Гавриїла (В. Розанова), до якого ввійшли і рештки архіву Катеринославського духовного правління. Матеріали архієпископа відклались у вигляді збірок документів, де поряд з іменними та синодальними указами, ордерами Потьомкіна Ігельстрому та Каховському в період подорожі Катерини II південним краєм, інструкціями обер-директору та його помічникам щодо впорядкування митниць та застав, справочинною документацією консисторій і духовних правлінь зберігаються рукопис історії Катеринославської єпархії, описи фортець Дніпровської лінії кінця 70-х-початку 80-х років XVIII століття, міст Азовської губернії [10-12].

Серед фоліантів оригіналів та копій документів, відібраних Гавриїлом (Розановим) для написання історії краю, зберігаються джерела, які в досліджуваній площині звертають особливу увагу, а саме:

Нормативно-законодавчі акти:

іменні укази: а) даний на ім'я Г.Потьомкіна про дозвіл підполковнику Сидору Білому та іншим старшинам колишнього Запорозького Війська селитись у Керчинському Куті чи на Тамані (1787 рік) [10, арк. 166]; б) даний Сенату про пожалування Війську Чорноморському о. Фанагорія (1792 рік) [10, арк. 167-168];

височайші грамоти: а) Війську Чорноморському на о. Фанагорія в Таврійській області (1792 рік) [10, арк. 166-167]; б) Війську Чорноморському про допомогу козакам, які переселяються на новопожалувані землі [10, арк. 168];

указ Синоду Іову єпископу феодосійському вікарію Катеринославської єпархії про прирахування до його пастви козаків о. Фанагорія (1794 рік);

указ Катеринославської консисторії в Самарський Миколаївський монастир про повернення церковних речей містечка Богородицького козакам Роду та Міщенко [10, арк. 328-329].

Масові та статистичні джерела:

відомості: а) кількості церков, церковного начиння та книг у підвідомчій Чорноморському козацькому війську новоприєнаній області між ріками Дніпром та Бугом (1793 рік); б) про духовенство, церкви Чорноморського війська та священика Демешка; в) кількості мешканців у Катеринославській духовній консисторії й духовно-учбових закладів (1837 рік);

рапорт протопопа Чорноморського війська Романа Порохні до преосвященного Іова феодо- сійського про отримання ним антимінців для похідних церков, із виправленням резолюції: яким чином повинні бути освячені похідні церкви (1794 рік);

відношення преосвященного Іова феодосійського в управління Чорноморського війська про недопущення закордонних духовних осіб у межі своєї землі.

III. Наративи:

"Замітка про те, як була улаштована церква в Катеринодарі, в якій знаходилося правління Чорноморського війська" (1794 рік);

"Записка про запорожців протоієрея Григорія Крем'янського" (1836 рік);

"Полковника Осипа Гладкого історична замітка про запорожців, представлена архієпископу Гавриїлу" (1836 рік).

Для відтворення історії південноукраїнського козацтва постсічового періоду важливим є доробок самого архієпископа, що виник у наслідок опрацювання ним зібраного представницького комплексу джерел. Це насамперед історична розвідка "Про греків, що населяли береги Азовського моря" [10, арк. 124-125] та рукопис історії Катеринославської єпархії [10, арк. 126-198].

Торкаючись питань устрою, побуту та способу життя оселених по азовському узбережжю й зокрема в Таганрозі греків - військовослужбовців іррегулярних формувань, архієпископ зупиняється на адміністративному та громадському устрої, основних заняттях, правах та обов'язках грецьких переселенців; акцентує увагу на таких рисах характеру, як запальність, гарячковість до віри та церкви, що дещо послаблена через незнання "богослужбової мови"; вказує на значний татарський вплив на всі сторони життєдіяльності грецького населення (як військовослужбовців, так і цивільних) - спілкування татарською мовою, одяг та й узагалі спосіб життя - татарські. Як висновок Гавриїл зазначає, що "взагалі-то всі вони (Л.М. - греки) здатні до торгівлі". [10, арк. 125].

У рукописі історії Катеринославської єпархії церковна історія регіону тісно переплітається з історією освоєння та заселення півдня. Перш ніж викласти історію запорозької церкви, архієпископ подає історичний нарис про запорожців: досліджує походження козаків, вказує на їх розряди (поселені та службові), характеризує громадський і військовий устрій, систему судочинства і міри покарання на Січі; описує звичаї запорожців, їх одяг, зброю, церковні свята та паради; зупиняється на подіях, пов'язаних із ліквідацією козацького осередку 4 червня 1775 року; і далі вже подає детальний опис майна запорозької церкви. Видається ймовірним,