південним краєм. Вони датуються 1738-1797 роками і представлені, переважно, копіями. Серед документів: Висо- чайше затверджений щорічний розпис платні Чорноморському козацькому війську (1792 рік) [17, арк. 358]; наказ імператриці правителю Таврійської області С. Жегуліну від 15 липня 1792 року про доставку в царський кабінет двотижневих відомостей про стан Чорноморського козацького війська та про встановлення суворого нагляду за тим, щоб до Чорноморської козаччини не приймали ро- сійськопідданих втікачів [17, арк. 359]; указ Катерини II від 20 травня 1792 року С. Жегуліну про відведення земель біля Балакпави для поселення новоприбулих із Архіпелагу греків із включенням їх до складу вже створених національних іррегулярних підрозділів [17, арк. 355]; ордер Г. Потьомкіна С. Жигуліну про сформування Таврійських іррегулярних дивізіонів (1790 рік) [17, арк. 323].
Із матеріалів поточної документації в фонді збереглися: звідна відомість С. Жегуліна про кількість сформованих із татар, циган і ногайців Таврійських іррегулярних дивізіонів, чисельність особового складу, з якого часу перебувають на службі (1790 рік) [17, арк. 318-321]; прохання депутатів Таганрозького грецького товариства (в т.ч. і військовослужбовців грецьких іррегулярних формувань) про подовження пільгових років, безмитного ввозу товарів, будівництво за державний кошт училища з примітками та зауваженнями П. Зубова (1792 рік) [17, арк. 364-381 зв.].
Відомості про мешканців та населені пункти козацьких військових земель знаходимо в авторських рукописних роботах, а саме в:
"Статистиці Бессарабії" Свін'їна. Опис Бессарабії першої чверті XIX століття був здійснений у 1817 році за дорученням військового міністра Бехметєва. Має тверду обкладинку, нараховує 190 аркушів.
"Бессарабії і Керчі. 1823-1827" Ф. Вигеля. Аналізується стан краю та міста. Дослідження збереглось у вигляді копії, зробленої рукою М. Зозуліна.
"Статистичному описі Бессарабії 1828-1831 pp." І. Тат'янова. Рукопис зберігся у вигляді копії середини XIX століття.
"Переселенні залишків Запорозької Січі з турецьких володінь у Росію" П. Коломойцева з його доповідною запискою.
"Відомостях про с. Стародубівку Маріупольського повіту. XIXст." невідомого автора, вчителя за професією. Оскільки дане дослідження на відміну від вищеназваних ще не було введене до наукового обігу, слід наголосити, що воно являє собою історичну розвідку людини, яка нещодавно з'явилась у Стародубівці. В ній подано вичерпну інформацію про історію виникнення населеного пункту та його місцезнаходження; кількість мешканців із вказівкою віросповідання, рис характеру; основні заняття; рівень господарювання та статку; елементи традиційно-побутової культури. Вчитель особливу увагу звертає на бездоганний стан церкви, школи, інших громадських будівель чис- тоту та охайність садиб, вулиць; декількома рядками характеризує традиції та звичаї мешканців населеного пункту. Однак у дослідженні й натяку немає про козацьке минуле частини мешканців Ста- родубівки. Слід зазначити, що такого роду повідомлення готувалися для розміщення в літературі довідкового характеру чи на запит відповідних установ (наприклад, статистичних комітетів). "Відомості про с. Стародубівку Маріупольського повіту. XIX ст." підготовлено згідно з традицією військо- во-топографічних описів XVIII століття.
Найбільшим зібранням оригінальних документів з історії козаччини Південної України останньої чверті XVIII—XIX століття ІР НБУ є фонд Н.Д. Полонської-Василенко (ф. 42.). Наявність цінних документальних джерел із досліджуваної проблематики пояснюється тим фактом, що в 20-ті роки )0< століття за сприянням В. Біднова до рук дослідниці потрапили залишки матеріалів із Дніпропетровського крайового архіву. Серед цих джерел, переважає справочинна виконавча документація, яка представлена: 1) рапортами, відомостями, донесеннями, кошторисами про переселення греків і албанців до Росії та поселення їх у південному регіоні [21-35]; 2) рапортами, доїздами, донесеннями, що виникли в наслідок залучення донських, чорноморських козаків, рідше військовослужбовців грецьких іррегулярних підрозділів для здійснення розвідки в дельті Дунаю для отримання відомостей про некрасівців і задунайських запорожців [36-39]; 3) рапортами та донесеннями Г. Дебальме- на, І. Розенберга про перехід ногайців із Тамані "на косу, що навпроти Яніколя" [40]; 4) відомостями служилого складу бузьких, катеринославських та чорноморських полків і команд [41; 42].
Для дослідження південноукраїнських іррегулярних формувань у зазначений період важливою є справа фонду "Про оцінку земель і повинності татар" [43]. І хоч у назві справи фігурують татари, проте в ній відклалися матеріали про ногайців, оселених на Молочних Водах. Серед документів декілька цінних нормативно-законодавчих актів, а саме: 1) доповідь міністрів військових сухопутних сил та внутрішніх справ С. Вязмітінова і В. Кочубея від 13 травня 1805 року [43, арк. 3-11] разом із виробленими "Положеннями для управляння ногайців, які мешкають у Таврійській губернії, в Мелітопольському повіті" [43, арк. 12-14 зв.] та штатами для управління ногайцями Приазов'я [43, арк. 15]; 2) сенатський наказ Таврійському губернському уряду від 12 червня 1805 року, в якому колишньому херсонському військовому губернатору доручалося вивчити реальне становище ногайців у Приазов'ї та разом із губернським владою віднайти способи покращати устрій і стан ногайського населення [43, арк. 2]. Решта матеріалів справи - переважно звітна документація про ліквідацію Ногайського іррегулярного формування та переведення ногайців до попереднього землеробського стану з поширенням на них прав мешканців Таврії магометанського віросповідання.
Цінним у царині дослідження грецьких іррегулярних формувань є доробок самої дослідниці під назвою "Колонізація греків у XVIII столітті" [44]. Робота збереглась у вигляді чернетки, обсягом 31 сторінки машинописного тексту (надрукована на папері з водяним знаком Добрушської фабрики). У тексті - підкреслення, дописування посилань на джерела, різного роду вставки, зроблені рукою дослідниці, виправлення стилістики. Джерельною