базою дослідження Н.Д. Полонської-Василенко стали матеріали архівів: Лефортового, Війська Донського, Таврійської губернської канцелярії. В роботі використані й опубліковані джерела різної видової належності та праці попередників. Бібліографія Південної України 1768-1886 років на 85 сторінках машинописного тексту, що зберігається поряд із "Колонізацією греків у XVIII столітті" є яскравим свідчення доброї обізнаності Н.Д. Полонської-Василенко з історіографічною традицією у дослідженні південноукраїнського краю [45]. Залучення представницького кола джерел дозволило дослідниці розкрити багатогранну історію колонізації греками південного регіону в другій половині XVIII століття та дослідити військову історію вихідців із Архіпелагу, що в складі іррегулярних дивізіонів, батальйонів, команд відважно воювали на боці російської армії та флоту. Саме цей доробок був використаний Н.Д. Полонською-Василенко при створенні узагальнюючих робіт з історії України, та в працях, присвячених південному краю, його заселенню та колонізації.
У відділі рідкісної книги Одеської державної наукової бібліотека ім. М. Горького зберігається рукописна "Памятная книга Новороссийского казачьего войска. 1858" [46; 47, 91-93]. Її формат - 21x16 см; обсяг - 31 аркуш; палітура тверда, темно-синього кольору; заголовок викарбувано золотавими літерами; внутрішня сторона палітури - на голубому тлі квітково-листяний золочений орнамент; папір - пожовклий, твердий; чорнила чорні, з часом поруділи. Текст книги написано від руки гарним, охайним почерком, без будь-яких виправлень чи вставок. Можемо говорити про звичайний, розбірливий писарський стиль середини XIX століття. Книга містить усю необхідну документацію, характерну для річних звітів, що надсилалися з військової канцелярії до канцелярії бессарабського (згодом до новоросійського та бессарабського) генерал-губернатора, а з подачі останнього до Військового міністерства, а саме: 1) списки: членів Військового правління та канцелярії, дійсних і відставних штаб- та обер-офіцерів війська, козаків, офіцерських і козацьких удовиць та сиріт; 2) відомості: про стан полків та озброєння служилого козацтва, запасних магазинів; про кількість військової землі, станиць та хуторів із вказівкою чисельності населення, будівель у населених пунктах, посів і зібраного врожаю, худоби; про наявність військового капіталу, громадських та церковних сум; прибутки та видатки; про розподіл військової землі між членами Новоросійського козацького війська.
У книзі: 5 кольорових планів земель усіх станиць і хуторів Дунайського іррегулярного війська; карта розташування козацьких земель у межах Акерманського повіту; дві фотографії: на першій - керівний склад Військового правління з шести осіб [46, 29], на другій - старші та молодші офіцери, приказні, козаки (ймовірно георгіївські кавалери) війська [46, ЗО]; на останній сторінці малюнки зі зображенням святих та біблейських сюжетів [46, 31].
Плани козацьких населених пунктів та карта військових земель у межах Акерманського повіту виконані високопрофесійно, з дотриманням усіх тогочасних вимог, які ставилися до виготовлення картографічних матеріалів. їх автор - військовий землемір хорунжий Коваленко. Він, вірогідно, працював під керівництвом наказного отамана І.Є. Гангардтом, який свого часу був відповідальним за навчання зйомки офіцерів і топографів Генерального Штабу (1843 p.), помічником начальника топографічної зйомки Подільської губернії (1844 p.), начальником межування земель на Кавказі (1847 p.). Спеціальні плани земель станиць та хуторів розділено на квадрати, які наклеювались на клейончасту основу, зручну для складання картографічного зображення. На планах - детально прорисовані земельні ділянки, військові, громадські та церковні будівлі, сади, вулиці, сінокоси; присутні всі необхідні складові: розгорнуті легенди, наявність масштабу, напрямок розташування, примітки (у разі потреби) [46, 23-27]. На карті Акерманського повіту показано розташування земель станиць та хуторів Новоросійського війська, прорисовано козацькі населені пункти з показанням рельєфу місцевості, нанесені навіть польові дороги до інших населених пунктів повіту та вказана їх відстань у верстах [46, 28].
Книга вийшла в світу 1858 році. Для війська це був складний період. Підписання Празького миру 1856 року обернулося для іррегулярного формування втратою двох станиць, хутора, значної кількості землі, майна і переселенням козацьких сімей до інших населених пунктів. У 1858 році земельне питання дунайців остаточно вирішене не було, а процес переселення ще й досі тривав. Тому видається, що поява книги зумовлена намаганням керівного складу іррегулярного формування в 30-ту річницю існування війська привернути такого роду виданням увагу відповідних відомств та посадових осіб до здобутків і проблем козацького з'єднання.
Відкритим залишається і питання щодо авторства. Безперечно, що такого роду матеріал готувався не однією особою, а колективом співробітників чи складом канцелярії. Такі відомості, списки включалися до щорічних звітів про стан війська і надсилались до канцелярії бессарабського, а згодом до новоросійського і бессарабського генерал-губернатора для включення у загальний звіт Військового міністерства. У 1858 році до Головного статистичного комітету були надіслані за підписом наказного отамана такі ж статистичні викладки що й у "Пам'ятній книзі". В 1864 році у "Записках Бессарабського статистичного комітету" була надрукована стаття І.Є. Гангардта та В.В. Губіна "Новоросійське козацьке військо в 1861 і 1862 pp.", із характерними відомостями, списками, подібними висновками. Тому є підстави упорядниками таблиць і самого видання вважати наказного отамана І.Є. Гангардта та старшого члена Військового правління В.В. Губіна, а автором картографічного матеріалу військового землеміра хорунжого Коваленка. Слід наголосити, що "Памятная книга Новороссийского казачьего войска. 1858" є яскравим зразком офіційного рукописного зібрання середини XIX століття, цінним джерелом до історії Дунайського (Новоросійського) війська і заслуговує на увагу дослідників та потребує більш детального вивчення.
У Відділі рукописів Національної бібліотеки ім. М.Є.