Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





О

О. В. Волос

ЗЕМСЬКІ МАТЕРІАЛИ ЯК ДЖЕРЕЛО ПІЗНАННЯ ЕТНІЧНОЇ ІСТОРІЇ КРАЮ

Дослідження історії земств у регіонах дозволяє скласти певну уяву про розвиток культури, народної освіти, медицини, статистики, агрономії, кооперації в Україні. Наприкінці ХІХ століття на місцях без земської участі вже не вирішувалося жодне з питань соціально-економічного та культурного характеру.

Актуальність досліджень такого характеру є очевидною, бо осмислення накопиченого земствами досвіду може допомогти вирішити окремі проблеми сьогодення.

Історико-краєзнавча діяльність повітових, губернських земських установ сприяла вивченню історії краю, становленню музеєзнавства, розвитку справи охорони пам'яток історії та мистецтва. Завдяки цьому активізувався рух із дослідження історії етнічних меншин, їхньої культури, фольклору.

Дослідження минулого та сучасного етносів, що проживають в нашій державі, дозволяє краще визначити роль і місце корінного народу в середовищі інших. Сучасні етнокультурні процеси в Україні значною мірою зумовлені взаєминами народів, що склалися в минулому, рівнем їх соціально- економічного та культурного розвитку.

Мета публікації - закцентувати увагу на етнічних краєзнавчих дослідженнях науковців і земців південної України на прикладі Херсонської губернії.

Об'єктом дослідження є земські установи Херсонщини, їх культурно-освітні заклади та наукові товариства, що охоплює історичний період останньої третини ХІХ - перші десятиліття ХХ століття.

Предметом дослідження є історико-краєзнавча діяльність земств, наукових товариств і осередків, функціонування яких підтримували органи місцевого самоврядування; а також наукова спадщина деяких відомих земців нашого краю. Пізнання та осмислення цієї діяльності дозволяє більш глибоко дослідити минувшину рідної землі.

Сучасний стан досліджень з означеної проблеми є різноплановим. Аналізуються наукові наробки відомих дослідників земства минулого, висвітлюються історія та практична діяльність окремих земств, наукових осередків та культурно-освітніх закладів, які тісно співпрацювали з місцевими органами самоврядування. Цінним джерелом при дослідженні етнічності краю є праці А. Скальковського, П. Кеппена, О. Клауса, О. Афанасьєва-Чужбинського, А.Шмідта, Д. Багалія [1]. За радянських часів розробляли цю проблему О. Дружиніна, В. Кабузан [2] та інші. Відомий український етнограф та історик В.Наулко також відносно давно займається дослідженням історії національних меншин України [3]. Протягом останніх п'ятнадцяти років серед наукового доробку українських вчених з'явилася низка праць Я. Бойка, П. Лавріва, О. Данильченко [4], журнальних публікацій та дисертаційних досліджень.

Земська джерельна база є досить багатою та різноманітною. Це - ґрунтовні комплексні праці відомих дослідників минулого Б.Б. Веселовського, І.П. Білоконського, З.Г. Франкеля [5], історичні описи земської діяльності, підготовлені на місцях, в основному до ювілейних дат. Окремі видання та публікації земських діячів регіону, значна спадщина наукових товариств і комітетів, діяльність яких підтримували земства. Тихон Іванович Осадчий (1866-1945), відомий на Херсонщині земець, статистик, дослідник історії та етнографії краю, досить цікаво описує традиційне звичаєве право населення степового Побужжя, яке являло собою систему правових норм і звичаїв, що були принесені переселенцями з місцевостей, звідки вони прибули. Українське населення регіону зберігало елементи звичаєвого права, яке акумулювало досвід ранніх періодів своєї історії. Воно регулювало майнове, в тому числі спадкове, договірне, каральне право. Норми звичаєвого права були обов'язковими для всіх членів громади та підтримувалися передусім силою громадського осуду. Сільська громада виконувала функції низової адміністративної одиниці, підпорядкованої державній владі [6].

З розвитком земської, чи як її ще називали, неофіційної статистики, краєзнавча джерельна база почала розширюватися. Об' єктом досліджень земських статистиків стали переважно населені пункти [7]. Практично у кожному дослідженні земці так чи інакше торкалися питань місцевої історії, етнографії, географії, топоніміки. До цього їх спонукали програми статистичних досліджень. У деякій мірі можна вважати, що земства стали центрами краєзнавчих досліджень. У 1887 році відбувся перший з' їзд земських статистиків, на якому була прийнята програма краєзнавчих досліджень. В її основі були п'ять розроблених раніше програм опитування: загально-етнографічна, спеціальна з вивчення вірувань і легенд, мовна, звичаєвого права, економічна, якими користувалися дослідники кінця 60-х - 70-х років. Прикладом досліджень цього періоду може слугувати стаття, надрукована в Херсонських єпархіальних відомостях «Заметки о современном религиозно-нравственном состоянии молдавского населения в Новороссийском крае» [8, с.35-49]. Це свідчить про те, що вже на той час в Україні сформувалися краєзнавчі сили в особі вчителів, священиків, урядовців, і не тільки в Києві, а й на периферії: у губернських і повітових містах.

Чимало статей, документів з місцевої історії, повідомлень про діяльність краєзнавчих товариств та окремих дослідників містить земська періодика, яка на сьогоднішній день малосліджена.

Краєзнавча робота, започаткована в першій половині ХІХ століття та продовжена в 70-х роках діячами культури й освіти, які працювали самостійно чи в наукових товариствах та комітетах, була піднесена на високий науковий рівень і тривала до початку ХХ століття.

Вагомі здобутки в цій справі мав статистичний комітет Новоросійського краю - Півдня України. Його співробітники підготували та опублікували численні праці з історії, статистики та етнографії. Багатством різноманітного місцевого матеріалу особливо відзначається «Опыт статистического описания Новороссийского края» (у двох частинах). Очолював комітет відомий науковець того часу Аполлон Скальковський (1808-1899), завдяки якому чимало було зібрано невідомих до того часу документів, збережені архіви коша Запорозької Січі. Серед наукової спадщини А. Скальковського є праці, присвячені колоністам, які в той період переселялися на південь України, наприклад «Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае» видана 1848 року в Одесі.

Переселення болгар до Російської імперії, і в першу чергу


Сторінки: 1 2 3