стан господарства та стан виробництва, пов'язаний з технічною обробкою сільськогосподарської продукції. По-друге, займаючись описами й оцінкою угідь, Міністерство цікавилось також проблемою їхнього найкращого використання в інтересах казни. По-третє, Міністерство було зацікавлене у використанні досконалих сільгоспмашин. Матеріали цих досліджень містять дані не тільки про становище на казенних землях, але й про становище поміщицьких підприємств.
Ці особливості діяльності Міністерства зумовлюють значення його офіційного органу - "Журнала Министерства государственных имуществ" - як джерела до вивчення промисловості. Інформація, зібрана Статистичним відділом, знайшла своє відбиття на сторінках журналу у вигляді звітів, статей, заміток тощо.
Матеріали стосовно промисловості Південної України можна розділити на три блоки: переробка продукції сільського господарства (первинна обробка вовни, виробництво борошна та макаронів, переробка риби, деревообробка, свічна промисловість); видобуток та обробка корисних копалин (виробництво черепиці, видобування вугілля); машинобудування.
У джерелознавчій літературі відсутні монографії та статті, де б містилась оцінка "Журнала Министерства государственных имуществ" як джерела до історії промисловості Південної України. Винятком є стаття В.В. Тихонова "Офіційні журнали другої половини 20-50-х років ХІХ століття як джерела до вивчення історії російської промисловості". Але ж і ця стаття лише поверхово торкається питання вугільної промисловості Півдня.
Однією з провідних галузей сільського господарства було вівчарство й експорт вовни, і тому не дивно, що на Півдні розвивались підприємства з первинної обробки вовни.
Розвитку первинної обробки вовни присвячена стаття І. Кедріна "Херсонские шерстомойные заведения" і замітка у рубриці "Смесь" того ж автора "Об основании в Херсоне г. Филибертом завода для обращения сырых произведений местного овцеводства в мануфактурные".
Перша публікація розпочинається з передісторії розвитку первинної обробки вовни у Херсоні. На 1851 рік, за даними Кедріна, у Херсоні існувало 9 підприємств з миття вовни, а у самій губернії - близько 15. Усі підприємства Херсона були розташовані на Карантинному острові. У статті міститься інформація про власників підприємств, кількість робітників. Автор статті зазначає, що на вовномийних підприємствах найбільша заробітна плата, і влітку, завдяки цьому, створюється дефіцит робочих рук в інших галузях. У статті звертається увага на моральну сторону працівників "...мойки небезопасны для нравственности...", так як молоді дівчата, працюючі з більш старшими жінками, розбещуються. У статті є статистичні дані про заробітну платню в залежності від віку та статі.
Дев'ять підприємств за рік миють приблизно 200 000 пудів вовни. Ця вовна йде на експорт виключно через Одеський порт. У статті наводиться опис устрою підприємств і технологічного процесу на них [1].
Розвиток шкіряного виробництва був не на останньому місці у полі зору херсонського губернатора. Він відмічає, що шкіряні вироби потрібні не лише місцевому населенню, але армії та флоту. Однак шкіру вивозили до Москви, де з неї виробляли продукцію, що робило товар дорогим. Головною причиною цього була недостача матеріалу на Півдні України. Після цього стає зрозумілим створення у Херсоні шкіряного підприємства у 1851 році. Цьому майбутньому підприємству присвячена публікація І. Кедріна. Підприємство організувалося на пайових засадах. Головний вкладник коштів був Л. Філіберт, первинний капітал підприємства становив 6 000 руб. сріблом, потім його довели до 20 000 руб. сріблом. До того ж Філіберт мав 90 000 овець, а також вовномийний і шкіряний заводи. Останній, до речі, виробляв замшу, сап'ян, а також клей з бракованих шкір. У замітці також наведено детальний опис підприємства, що планувалося будувати [2].
Стану виробництва борошна й макаронів присвячений звіт С. Котельникова, який був опублікований у "Журнале Министерства государственных имуществ" і представлений департаменту землеробства і сільської промисловості Міністерства державного майна. У звіті йде мова про стан виробництва борошна і макаронів у Катеринославі та Одесі. Автор наводить дані про кількість млинів та їхніх господарів і також подає опис млинів і технологію виробництва борошна зі специфічними рисами та прогноз підприємства. Автор наводить статистичні дані про кількість виробленого борошна за рік у середньому по кожному млину і в цілому. Для Катеринослава це - 30 000 чвертей, а для Одеси - 3 780 000 пудів борошна на рік. У Катеринославі на 1870 рік працювало 5 великих млинів, в Одесі - 12. Котельников оглянув також макаронне підприємство Гуревича і зробив висновок, що якість продукції набагато вища за інших російських виробників. У звіті також є дані про торгівлю борошном і макаронами. У підсумках автор звертає увагу на невисоку якість борошна в Катеринославі та Одесі [3].
Виключно важливе значення для Півдня мало виноробство. Публікація "Виноделие в Магараче" являє собою витяги з технічного звіту Магарацького училища землеробства. Тут коротко подається історія Магарацького училища з початку його заснування (1828 рік), також є опис сортів, які використовуються для виробництва червоних, білих і солодких вин. Він наводить дані про торгівлю виноградними лозами. І що цікаво - більша половина лоз за 1846-1853 роки була відправлена до Закавказзя. У звіті мова йде і про технологію виготовлення вин у Магарачі, а також роздуми автора з приводу смакових якостей [4].
Подібний звіт ми маємо і за 1868 рік - "Императорский Никитинский сад и Магарачское училище земледелия", створений інспектором сільського господарства М. Скворцовим. Але у цьому звіті основний акцент робиться на проблему виховання майбутніх виноградарів і виноробів, завершує звіт автор своїми думки з