О. В. Кульчицька

ГРОМАДСЬКІ ТА ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІВДНЯ УКРАЇНИ В КІНЦІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

В наукових колах тема функціонування громадських і політичних організацій була і є актуальною, але її регіональним аспектам не завжди приділялося достатньо уваги. Тому автор статті намагається проаналізувати стан вивчення громадських та політичних організацій Півдня України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. сучасними дослідниками.

Процес обговорення діяльності громадських і політичних організацій розпочався з 1991 р., що було пов'язано з демократизацією суспільно-політичного життя. Приводом до такої ситуації стало зростання інтересу до історичних подій кінця ХІХ - початку ХХ ст. взагалі та до історії окремих об'єднань, зокрема. На наш погляд дослідження цього періоду можна розподілити на три групи: 1) роботи, що вийшли в першій половині 1990-х років ХХ ст.; 2) праці другої половини 1990-х рр. - 2000 р.; 3) наукова література початку ХХІ ст.

Перший етап - 1991-1995 рр. - був позначений розширенням тематики наукових досліджень з історії громадських і політичних організацій. Його особливістю стало більш детальне вивчення різноманітних об'єднань на загальнодержавному та регіональному рівні.

Такі фахівці, як Т.Єременко, Б.Чирко, О.Калакура [1], В.Павленко [2] у своїх публікаціях розглянули питання, пов'язані з долями етнічних груп південного регіону. В роботах указаних науковців простежується думка, що царат всіляко гальмував культурний розвиток народів імперії й запроваджував жорстоку культурно-національну політику щодо таких "неблагонадійних підданих". На жаль, автори даних праць залишили поза увагою питання причетності національних меншин до громадсько-політичного життя Півдня України.

Об'єктом дослідження на даному етапі стали й організації культурно-освітнього спрямування. Певне місце таким утворенням відведено в "Нарисах історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.)", що вийшли в Києві у 3-х книгах. Зокрема, автори першої книги інформативно торкаються діяльності комітетів народних читань і "Просвіт". Їх більше цікавлять не самі товариства, а роль, яку виконувала в них інтелігенція. Проте слушною виглядає думка істориків стосовно народних читань, що були однією з найпоширеніших на той час форм культурно-освітньої діяльності інтелігенції [3, с.51].

Відзначимо, що серед організацій даного напрямку найбільш дослідженими є "Просвіти". В загальноісторичному контексті їх розглядали Г.Касьянов [4], О.Ф.Коновець [5], Л.Євселевський та С.Фарина [6]. Автори розповіли про успіхи та недоліки цих товариств, підвели читачів до висновку, що часті невдачі загартовували національно свідому й активну частину просвітян і відлякували слабодухих. Більш детально південні "Просвіти" стали вивчати місцеві фахівці. Так, О.Болдирєв [7] показав шлях розвитку Одеської "Просвіти" від її зародження до занепаду, Н.Д.Колосовська [8] звернулася до різних напрямків подібного об'єднання в Миколаєві.

Дослідники першої половини 90-х років, позбавившись заідеологізованості та встановлених штампів, з нових позицій підійшли до вивчення історії політичних партій та їх осередків, які пустили своє коріння в ґрунт південного регіону. Історики стали детальніше вивчати окремі політичні партії та їх місцеві відділи: анархістам свої роботи присвятили Л.Петришина, А.Юрій [9], ліворадикальним партіям в Україні - Ю.А.Левенець [10]. У публікаціях П.М.Шморгуна стисло визначалася типологія українських партій та їх осередків, зверталася увага на соціальний склад, чисельність цих політичних об'єднань, виокремлювалася думка про слабкість їх позицій на Півдні України [11-12].

Таким чином, науковці першої половини 90-х рр., вивчаючи окремі громадські та політичні організації, розширюючи джерельну базу і тематику наукових праць, створили умови для подальших досліджень.

Другий етап сучасної історіографії охоплює історичну літературу з другої половина 90-х рр. до 2000 р. Він характеризується відмовою від догм і стереотипів, творчим підходом до аналізу історичних подій кінця ХІХ - початку ХХ ст., зростанням зацікавленості науковців до проблем функціонування громадських і політичних організацій як у південному, так і в інших регіонах України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

В цей час доволі активно стали вивчатися окремі аспекти наукової проблеми істориками регіонального рівня. Так, окремі сторінки історії благодійних організацій розкрили у своїх наукових розвідках З.С.Орлова та О.І.Шинкаренко [13], І.С.Гребцова [14], довівши, що об'єднання вказаного типу намагалися вирішити соціальні проблеми на місцевому рівні. А.І.Мисечко [15], О.Ярещенко [16], Л.А.Ржепецький [17] підкреслювали вплив Просвіт Півдня України на свідомість мешканців південного регіону.

Результатом копіткої роботи одеських істориків-краєзнавців стала поява колективної праці "Одеса на зламі століть (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): Історико-краєзнавчий нарис" [18]. Присвячуючи книгу історії міста, автори звернули увагу на сприйняття місцевою громадськістю ідей політичних і громадськиї об'єднань.

Зацікавленість до діяльності місцевих осередків загальноросійських партій проявили такі регіональні історики, як Н.Д.Колосовська, П.І.Соболь, М.М.Шитюк [19]. На жаль, праця вказаних авторів не позбавлена окремих похибок. На їх погляд, більшість осередків виникла у 1905 р. В той же час, архівні матеріали дозволяють частково спростувати цю точку зору.

Скасування обмежень на роботу з архівними матеріалами та постійне зростання інтересу дослідників до різноманітних товариств і місцевих відділів політичних партій спричинили появу особливої групи праць, в яких науковці торкалися проблем тих чи інших об' єднань. До них можна віднести кандидатські дисертації В.С.Савчук [20], І.В.Омельянчук [21] та докторську дисертацію В.І.Гусєва [22]. Науковці в межах досліджуваних ними тем порушували окремі питання діяльності громадських організацій і політичних партій, в комплексі ж їх не розглядали.

На даному етапі історики продовжили вивчати партійно-політичні угрупування кінця ХІХ -