/
/. С. Дружкова
ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СТАНОВИЩА УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ XIX СТ. У ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ ЕКОНОМІСТІВ ТА ІСТОРИКІВ 1890-х - 1920-Х PP.
Саме в кінці XIX - початку XX ст. науковці починають звертати увагу на стан української економіки в загальноросійській економіці. Ця дослідницька зацікавленість пов'язана з декількома факторами. По-перше в цей час зростає значення економіки України як на зовнішньому ринку так і внутрі- імперському, що було пов'язано зі жвавим розвитком української економіки. Другий фактор, це стрімкий розвиток української економічної науки. Крім того громадська думку була підготовлена багатьма дискусіями в пресі, де обговорювалися позитивні і негативні наслідки політики російського уряду щодо української економіки - митний та податковий закони. Третім фактором був розвиток українського національного руху, тож його діячів цікавило питання, наскільки ж вигідним з економічної точки зору було перебування України у Російській імперії.
Зрозуміло що ця тематика не втратила своєї політичної гостроти та історичної актуальності. Не дивлячись на те, що вже сімнадцять років існує незалежна Україна, питання визначення економічного становища України в Російській імперії не перейшло в сферу суто історичну. Можливо через схожість становища української економіки як в Російській імперії, так і в СРСР.
Стаття є спробою стислого огляду визначальних підходів до вирішення зазначеного питання, що були започатковані в кінці XIX ст. і досі є підґрунтям для більшості дослідників в Україні та закордоном.
Перші спроби визначити характер російсько-українських економічних взаємин розпочинаються в науковій літературі з кінця XIX - початку XX ст. Проблема характеру економічних зв'язків метрополії та українських губерній тісно пов'язувались з визначенням місця України в економічному просторі імперії. Значним поштовхом появи цього доробку стає книга "Україна - irredenta". її автор Ю.Бачинський розглядав Україну як об'єкт економічного визиску з боку Росії та Польщі. Ця експлуатація полягала, на думку автора між іншим і в примусовому використанні України як ринку збуту російських промислових виробів. Однак, на думку цього видатного політичного діяча, Україна лишалась могутньою та економічно "відрубаною" від інших земель імперії, вона чинила цій експлуатації опір, втому числі через діяльність української національної буржуазії [1, с.92,93,153].
Визначення економічних стосунків між Україною та Росією як системи суперечностей були поширені й у дореволюційній російській історіографії. За А.Ляховим, російська та українська економіки в кінці XVIII ст. були радше двома антагоністами, метрополіями щодо колонізованих ними земель - Заволжя та Північного Причорномор'я, хоч ці терени, на його думку, мало поступалися за рівнем економічного розвитку метрополіям [2, с.105-107]. У позиціях Ю.Бачинського та А.Ляхова можливо знайти багато спільного, оскільки автори наголошували на об'єктивних економічних протиріччях, що існували між Україною та Росією. Крім того для обох дослідників характерно те, що вони розглядали Україну як могутній господарський організм.
Інший підхід до проблеми визначення економічного стану України у складі імперії репрезентував український діяч М.Стасюк на початку XX ст. Наголошуючи на економічних протиріччях між Україною та Росією, він вважав Україну тереном економічно нерозвинутим - господарською колонією Росії та Польщі. Більш того, за М.Стасюком, економічний стан України був значно гіршим, ніж стан інших колоній тодішнього світу: "З наведених фактів торгового обміну ми бачимо повний паралелізм в відношенні України до Польщі і Великороси. Україна для них є колонія, куди вони вивозять продукти своєї обробляючої промисловості. Але Україна не має й тих вигід, які звичайно припадають на долю колонії: головним ринком для хліборобських продуктів колонії є метрополія - Україна ж мусить шукати для них ринку поза межами Росії. Між колонією завше існують великі економічні противності, невигоди для колонії. Обмін між колонією і метрополією викликає деяку спільність інтересів. Між Україною і Великоросією немає і такої спільності. До того на закордоннім хлібним ринку Україна і Великоросія являються конкурентами". Таким чином, колоніальний стан України полягав не в тому, що вона була сировинним додатком Росії, а в тому, що примусово виконувала роль ринку збуту російської промисловості [3, с.116,180].
Кардинально по-іншому вирішував питання економічних взаємин Наддніпрянської України та Росії відомий російський економіст П.Струве, який наполягав на тому, що економічний розвиток Російської імперії XIX ст. проходив в умовах "споконвічної економічної гармонійності хліборобського Півдня і промислової Півночі" [4, с.79]. Під "Півднем" та "Північчю" він розумів Україну та Росію, стосунки між якими йому здавалися взаємовигідними та рівноправними.
В дореволюційній літературі вищезазначені підходи до вивчення місця українського господарства в економічному житті імперії були лише намічені і не сформувались остаточно, тому ці дослідження були продовжені українськими істориками наступного періоду на початку 1920 - х pp., коли за словами К.Воблого нарешті "стало можливим вивчення українського господарства як єдиного цілого" [5, с.1 ЗО].
На початку 1920-х pp. перед вітчизняними дослідниками економічної історії постала низка проблем, пов'язаних з методологією розвідок (як писав один з тогочасних науковців О.Попов, труднощі виникали, оскільки довгий час "Україна не розглядалась як окрема економічна одиниця" [6, с.60]. Великого значення набула проблема взаємин між українською та російською економікою на теренах Російської імперії Від того, як науковці вирішували це питання, залежали їх підходи щодо вивчення усієї соціально-економічної історії України XIX ст.
На приклад, Д.Бованенко розробляючи методологію історії української економіки, формулював