Т. В. Винарчук

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

В українському суспільстві триває гостре обговорення європейського вибору України. Численні історичні факти вказують на давню орієнтацію України на Європу, приналежність її до європейського світу. Зокрема, про європейський напрямок розвитку України, наявність традицій європейського права та демократії переконливо свідчить магдебурзьке право українських міст XIV-XVIII ст. Дія інститутів самоуправління відрізняло міста та правову систему України від Росії, в якій спроба реформування міського управління відбулася на початку XVIII ст. Російське та українське міське самоуправління мають різні джерела формування та концепцію. Так, право українських міст на самоуправління створювалося за європейським зразком, так званим магдебурзьким правом, хоча і має від відправного варіанту відмінності. Російське - формувалося на засадах місцевих традицій жорсткої централізації. Засновані Петром І магістрати та ратуші мали фіскальне призначення, сприяли скоріше зміцненню централізації управління, ніж розвитку міського самоврядування.

Історіографія наукових досліджень магдебурзького права українських міст нараховує майже 150 років. Ця історична проблема не залишалася без уваги дореволюційних та радянських істориків, в її бібліографії нараховується сотні публікацій. Огляд наукового доробку декількох поколінь істориків дозволить визначити напрямки, що потребують поглиблення вивчення, наукового аналізу сучасних вчених.

Чималий внесок у вивчення магдебурзького права міст України зробили дореволюційні історики, які зібрали та опрацювали великі обсяги джерельних матеріалів, опублікували їх. У Київському університеті св. Володимира напрямок наукових досліджень історії самоуправління міст започаткував у другій половині ХІХ ст. ординарний професор кафедри руського права М. Ф. Владимирський- Буданов. У 1868 р. вийшла його праця «Німецьке право в Польщі та Литві». Науковець також брав участь у підготовці видання Київської Археографічної комісії «Акты о заселении Юго-Западной России», підготував «Хрестоматію з історії руського права», яку тривалий час використовували у навчанні студентів університету. У результаті аналізу джерел вчений дійшов висновку, що магдебурзьке право руйнівно вплинуло на демократичний слов'янський устрій і не дало позитивних результатів [1, с. 24-37]. Праці М. Ф. Владимирського-Буданова справили значний вплив на формування поглядів молодих науковців Київського університету. Також негативно оцінювали результати впровадження магдебурзького права в українських містах О. О. Маліновський, Ф. В. Тарановський та інші.

У середовищі української інтелігенції другої половини ХІХ - початку ХХ ст. набула поширення громадівська концепція суспільного устрою. У теоретичних міркуваннях про переваги такої суспільної організації українські діячі зверталися до вивчення витоків та традицій громадівського устрою у вітчизняній історії. Під впливом популярних суспільно-політичних ідей українські історики ХІХ - початку ХХ ст. ідеалізували громади та піддавали гострій критиці наслідки поширення магдебурзького права на українські міста. Наприклад, В. Б. Антонович вважав його механічно перенесеним на український ґрунт, що не було закономірним процесом розвитку українських міст. Запровадження німецького права, за висновками історика, призвело до насильницької руйнації давнього общинного устрою та єдності народу. Негативно оцінював магдебурзьке право в українських містах також видатний український вчений М. С. Грушевський [2, с. 59].

На відміну від українських дослідників ХІХ - початку ХХ ст. зарубіжні історики занадто перебільшували значення західного права в історії українського міського устрою. Зокрема, німецькі дослідники ХІХ - початку ХХ ст. стверджували, що до впровадження магдебурзького права в Україні, Білорусії, Чехії, Польщі та Литві не існувало міст в європейському розумінні. На думку західних науковців, у результаті впровадження магдебурзького права в українських містах сформувався устрій аналогічний німецькому [4, с. 122].

Необхідність спростування поглядів зарубіжних науковців визначила провідний напрямок досліджень історії міст радянських істориків. Наприклад, В. Д. Отамановський, дослідник історії міст Правобережної України, у статті «Развитие городского строя на Украине в XIV-XVIII вв. и магдебургское право» (1958) зазначав, що перед радянськими істориками стоїть нагальне завдання визначити спільні риси в процесі формування та розвитку українських і західноєвропейських міст, а також з'ясувати питання ролі магдебурзького права в становленні міст України [4, с. 123].

На підставі наукового аналізу давньоруських правових джерел, соціально-економічного розвитку міст висновки західних істориків заперечував академік М. Тихомиров. Відомий радянський вчений стверджував, що міста Київської Русі не поступалися західним містам у соціально-економічному та культурному розвитку та проходили той же самий шлях розвитку. На думку цього науковця, у давньоруських містах склався устрій аналогічний західним. Перебільшення ролі німецького права у виникненні міст піддав гострій критиці інший відомий радянський дослідник - член-кореспондент АН СРСР Б. Рибаков. Цей вчений з'ясував, що в Х-ХІІІ ст. давньоруські міста досягли високого рівня розвитку, виступали в якості центрів ремісництва та розвивалися за тими ж самими законами, що і міста Західної Європи [4, с. 123].

У радянській історичній науці склалася досить суперечлива і складна ситуація. З одного боку, перед науковцями постало завдання спростувати висновки про відставання розвитку українських міст від західноєвропейських. У свою чергу це надавало підставу для заперечення перебільшення значення магдебурзького права як передумови піднесення міст. З іншого боку, офіційна суспільно-політична ідеологія СРСР не дозволяла поглиблювати дослідження проблем магдебурзького права, адже міське самоуправління в українських землях запроваджувалося на засадах західноєвропейських правових традицій, що не вкладалося в рамки радянського історичного міфу про єдність та нерозривність історичної долі російського та українського народів. Водночас повністю ігнорувати та оминати увагою факт запровадження магдебурзького права історики не могли, через