Радянські історики відповідно до марксистсько-ленінської методології зосереджувалися на соціально-економічних аспектах історії українських міст, питаннях класової боротьби, а проблемам управління та правового статусу уваги приділяли менше. Тривалий час магдебурзьке право в українських містах не відносилося до пріоритетних тем історичної науки, тому окремо присвячених праць цьому питанню в радянській історіографії практично немає. Науковці розглядали історію міст на різних історичних етапах, різних регіонів України і лише окремі розділи своїх праць присвячували особливостям управління та судовій системі міст, що мали право на самоуправління. У такий спосіб науковці намагалися обійти встановлені обмеження на дослідження історії магдебурзького права в українських містах.

Наукова полеміка щодо значення та впливу магдебурзького права на розвиток українських міст продовжувалася також і радянськими науковцями. Запровадження міського самоуправління за прикладом західноєвропейських міст дістало різну оцінку в працях істориків радянського періоду.

Наприклад, негативно оцінював наслідки магдебурзького права В. Д. Отамановський. Цей дослідник вбачав в поширенні права на самоуправління прагнення польських королів знищити самобутній український устрій, що сформувався на засадах давньоруського права. На думку цього історика, українському самобутньому устрою міст притаманно більше демократизму, ніж магдебурзькому. Давнім демократичним традиціям суперечило те, що судові та адміністративні функції у містах із самоуправлінням передавалися від громади органам, які обиралися або довічно, або шляхом кооптації, тобто без громади [4, с. 124]. Обґрунтування негативної характеристики наслідків запровадження магдебурзького права в українських містах зумовлене упередженістю та поверхневим науковим аналізом. Дослідник робить акцент на принципах формування органів міського самоуправління, оминаючи увагою їх діяльність, вплив на соціально-економічний розвиток міст. Цілком очевидно, що висновки науковця визначили здебільшого не наукові факти, а ідеологічний підхід.

Варто зазначити, що незважаючи на певну ідеологізацію проблеми в радянській історіографії поширення набула позитивна характеристика результатів впровадження в українських містах магдебурзького права. Підставою для такого визначення стали факти, що свідчать про соціально- економічне піднесення міст відповідного періоду, зростання в них торгівлі та ремісництва. Наприклад, вчений Я. П. Кісь, проаналізувавши розвиток міста Львова в епоху феодалізму, відзначав, що міське самоуправління забезпечувало незалежність міст від державних урядників, захищало їх від цілковитого поневолення шляхтою та економічного розорення [3, с. 142].

О. С. Компан здійснила комплексне дослідження міст Правобережної та Лівобережної України другої половині XVII ст. Аналіз соціально-економічних та політичних передумов дозволив дослідниці визначити закономірність етапу запровадження в українських містах магдебурзького права. Дослідниця погоджувалася з висновками попередніх істориків та схилялася до позитивної оцінки впливу самоуправління на розвиток міст. На думку вченої, управління в містах з магдебурзьким правом дбало про добробут міста більше ніж в тих, що не мали самоврядування [5, с. 116].

П. М. Сас, дослідник історії українських міст епохи феодалізму, впровадження магдебурзького права пояснював об'єктивними передумовами - зростанням товарно-грошових відносин. Історик переконував, що в результаті поширення права на самоуправління склалися сприятливі умови для подальшого соціально-економічного розвитку міст України та збільшення торгово-ремісничої діяльності міщан [6, с. 112].

Питання соціальної структури населення, визначення класових суперечностей та боротьбі пригнічених верств становлять невід'ємну складову досліджень історії українських міст та магдебурзького права. Наприклад, український історик В. А. Дядиченко наполягав: «Але дослідник повинен завжди мати на увазі, що міські органи управління, як і весь державний апарат феодальної доби, були органом класового панування експлуататорів над народними масами, знаряддям визиску і поневолення селян, біднішого міського населення, рядового козацтва українськими феодалами і міськими багатіями» [8, с. 289]. Подібна характеристика місця в суспільстві органів самоуправління характерна для більшості досліджень радянського періоду. Присутність у виборних органах міського управління представників заможних верств давало підставу історикам піддавати сумніву демократизм та ставити питання про обсяг самоврядування міст.

У радянських історичних дослідженнях українських міст соціальна боротьба відноситься до визначальних рис їх розвитку. Заперечувати соціальні суперечності не варто, але неправильно і перебільшувати значення цих процесів. Незадоволення діяльністю урядових структур, їх критика цілком природне явище, характерне для різних типів суспільств. В історії ще невідомі ідеальні уряди, яким вдавалося задовольняти інтереси усіх прошарків населення. Проте необхідно визначити, на яких етапах і наскільки особисті потреби міської верхівки суперечили суспільним інтересам або співпадали з ними. Для характеристики соціальних конфліктів в українських містах належить з' ясувати їх причину, спрямованість незадоволення міського населення, його вимоги, що неможливо розглядати без урахування загальних соціально-економічних та політичних процесів на конкретному історичному етапі.

Незважаючи на певні недоліки, радянські історики мали значні досягнення в дослідженні магдебурзького права в українських містах. Наприклад, відомий історик Я. Д. Ісаєвич звернув увагу на те, що самоуправління українських міст мало свою специфіку. Він також зазначав, що магдебурзьке право пристосовувалося під місцеві суспільно-політичні умови, правові традиції, соціально- економічний рівень розвитку [9, с. 161].

П. М. Сас у праці «Феодальные города Украины в конце XV - 60-х годах XV! в.» (К., 1989) визначив особливості формування органів міського самоуправління, їх складу та повноважень. Специфіку українського різновиду магдебурзького права історик обґрунтовує не тільки впливом місцевих умов. Вчений звернув увагу на те, що у правову практику Великого князівства Литовського магдебурзьке право перейшло від польських міст,