в історіографії досить поступово, хоч не без гострих суперечок і методологічно-програмних дискусій, які зав'язалися під час ІІІ з'їзду польських істориків у 1900 р. в Кракові [10]. Зазначимо, що розпочалися вони ще раніше в 1890-х рр., а тривали, з певними перервами, аж до здобуття незалежності в 1918 р., та навіть ще довше. Між іншим, процес переорієнтації польської історіографії був пов'язаний і з фактором конфлікту поколінь. У 1900-1918-х рр. надалі науково активною була досить численна група науковців, що народилися ще в першій половині ХІХ ст. та послуговувалися старими підходами до історичних досліджень, не завжди навіть позитивістських, часто запозичених ще з епохи романтизму. Тут можна навести такі постаті, як знаний хроніст польського інтелектуального життя в ХІХ столітті Юзеф Бєлінський (1848-1926) [11; 12], видавець «Acta Tomiciana» Жиґмунт Целіковский (1845-1923) [13], відомий видавець історичних джерел Олександр Яблоновський (1829-1913) [14], один із творців польської медієвістики Войцех Кентжиньський (1838-1918) [15], відомий творець варшавської історичної школи Тадеуш Корзон (1839-1918) [16; 17], архівіст Олександр Краухер (1843-1931) [18], дослідник хмельниччини Людвіг Кубала (1838-1918) [19], знавець історії Помор'я Станіслав Куйот (1845-1914) [20], історик-аматор, дослідник польських суспільних рухів Болеслав Лімановський (18351935) [21], Владислав Лозіньський (1843-1913) [22], медієвіст і видавець джерел, один із перших представників допоміжних наук в Польщі Олександр Семковіч (1850-1923) [23], найзначніший у тому гроні медієвіст Тадеуш Войцехівський (1838-1919) [24] і заслужений професор Ягеллонського університету, вихователь багатьох знаних дослідників новітньої історії Вінцентій Закржевський (18441918) [25].
До грона старших істориків належить також зарахувати народжених на початку другої половини ХІХ ст.: знаного дослідника костельного права Владислава Абрахама (1860-1941) [26], відомого знавця устрою Польщі Освальда Бальзера (1858-1933) [27], незламного дослідника польської культури Олександра Бруцкнера (1856-1939) [28], львівських дослідників новітньої історії Броніслава Дембіньського (1858-1939) [29] і Людвіка Фінкеля (1858-1930) [30], історика польської освіти Антонія Карбовяка (1856-1919), двох істориків Ягеллонів: Антонія Прохаски (1852-1930) [31] і Фредеріка Папего (1856-1940) [32], ще одного ключового представника варшавської школи
Владислава Смоленьського (1851-1926) [33], прекрасного медієвіста, ключового представника краківської історичної школи Станіслава Смолку (1854-1924) [34], надзвичайно інтенсивного історика польського і костельного права, а також видавця джерел Болеслава Улановського (1860-1919) [35].
Менш численною була група істориків середнього покоління, що народилися в шістдесятих роках, а особливо безпосередніх попередників того покоління, яке близько 1900 р. остаточно заявило про перемогу неоромантичного напрямку. Відкриває їх перелік ім.'я найбільшого неоромантика в польській історіографії, знаного дослідника ХУІІІ і ХІХ ст., згадуваного вище Шимона Ашкеназі (1867-1935) [36]. До істориків середнього покоління, активних у творчості в 1900-1918 рр., можна зарахувати знавця ХУІІ ст. Віктора Чермака (1863-1913) [37], спеціаліста в сфері загальної історії права Станіслава Естрейхера (1869-1939) [38], історика літератури, а одночасно хронікера історії польської політичної думки в період поневолення Валеріана Фельдмана (1868-1919) [39], великого ерудита в проблематиці костелу Яна Фіялка (1864-1936) [40], варшавського медієвіста, видавця джерел й історіософа Яна Кароля Кохановського (1869-1949) [41], історика і популяризатора історії Польщі, пізніше знаного історіософа Фелікса Конечного (1862-1949) [42], найвідомішого в тому поколінні представника допоміжних історичних наук Станіслава Кржижановського (1865-1917) [43], першого знаного історика-марксиста Юліана Мархлевського (1866-1925) [44], також одного із представників нових віянь у польській історіографії Кароля Потканьського (1861-1907) [45].
Перші два десятиліття ХХ ст. характеризуються в польській історіографії домінуванням неоромантичного напрямку, витоки якого сягають у Польщі кінця ХІХ ст., а занепад припадає на період ІІ Речі Посполитої. Одночасно із поширенням цього напрямку і зміцненням «оптимістичної» візії національної історії появилися більш чи менш вдалі спроби модернізації історії та намагання її поєднання із суспільними науками: соціологією, етнологією, загальною психологією, економікою тощо [46-49]. У сфері «незалежного» розвитку історичної науки найбільш значущим явищем було поглиблення спеціалізації, що отримало своє відображення у виокремленні таких історичних дисциплін, як господарська історія, історія культури, історія воєн і армій, а також у розвитку історії права [50, s. 377; 51, s. 14; 52, s. 342]. Неоромантична ескалація «оптимізму» наступила в період Першої світової війни. Постулати епігонів варшавської історичної позитивістської школи (на відміну від краківської історичної школи) - Т. Корзона і В. Смоленьського - зайняли тоді належне місце серед нових напрямків [53-54]. Однак, вже не ці мислителі були їх головними промоторами.
Джерела та література
Wtodarczyk J. Tadeusz Korzon. Gtowne koncepcje historyczne I historiozoficzne. - Lodz, 1958.
Spor o historyczna szkola krakowska: Stulecie katedry historii polski UJ 1869-1969. - Krakow, 1972.
Bobinska C. Spor o ujcie pozytywizmu I historykow pozytywistycznych // Kwart. Hist. - nr. 1. - 1954.
Serejski M.H. Przesztosc a terazniejszosc. Szkice i studia historiograficzne. - Wroctaw-Warszawa-Krakow, 1965.
Korzon T. Kosciuszko. Biografia z dokumentow wysnuta. - Krakow, 1894.
Maternicki Jerzy Polskie srodowisko historyczne w latach 1900-1918 // Przegld humanistyczny. - 1980. - nr. 4.
Askenazy S. Przegld doby saskiej (1696-1763) // Nowe wczasy. - Warszawa, 1910.
Askenazy S. Pisma Wtodzimierza Spasowicza // Wczasy historyczne. - Warszawa, 1902.
Askenazy S. // Wczasy historyczne. - T. 2. - Warszawa-Krakow, 1904.
Pamitnik III Zjazdu Historykow Polskich w Krakowie. - T. 1-2. - Krakow. - 1900-1901.
Suligowski A. Jozef Szeliga Bielinski. Jego dziatalnosc і iego prace. - Warszawa, 1931.
Wrzosek A. Bielinski Jozef (1848-1926) // Polski Stownik Biograficzny. - T. 2. - Krakow,
