Професор юриспруденції С.О. Корф у своєму фундаментальному дослідженні основну увагу приділив корпоративній організації дворянства Росії, вказуючи на відмінності у формуванні російських дворянських інституцій та польських колишніх шляхетських органів самоврядування, які менше "тяжіли до центру"[16, с.437]. Так, Б. Нольде поступовий процес перетворення шляхетських сеймиків у російські дворянські інституції дослідив на особливостях запровадження імперського законодавства у сфері станової корпоративної організації саме на Правобережжі [17].

Праця барона П.Л. Корфа «Ближайшія нужды местнаго управленія» має публіцистичний характер: автор роздумує над загальною розробкою законодавчої програми майбутньої діяльності у сфері місцевого управління, вказуючи на необхідність об'єднання на місцях земської адміністрації з урядовою, а також про підвищення ефективності діяльності Губернських Дворянських Зібрань, зокрема у вирішенні селянських питань (адже саме дворяни були великими землевласниками) [18].

Радянська історіографія представлена небагатьма загальними працями з історії дворянських інституцій Російської імперії. Зокрема, науковець А.П. Корелін вивчав корпоративні організації привілейованого стану у пореформений період, які були причетними до усіх сфер місцевого управління, зокрема значення губернських і повітових предводителів дворянства [19; 20].

Історик Ю.Б. Соловйов досліджував зміни самодержавного законодавства, які впливали на взаємозв'язки верховної влади і російського дворянства, його складну соціальну структуру, охарактеризував становище привілейованого стану у нелегкий для нього період політичної кризи від кінця ХІХ ст. до 1914 року [21; 22; 23].

Події квітня 1793 року стали основоположним каменем інкорпорації Правобережжя Російською імперією і, відповідно, процесу розбудови російського адміністративного апарату на Поділі. Губернський статистичний комітет посприяв виходу в 1885 р. колективної праці подільських істориків В.К. Гульдмана, Й.Й. Роллє та М.І. Яворовського «Материалы для истории Подольской губернии» [24]. Видання вміщувало документи (нині вже втрачені), які висвітлювали процес входження Поділля під владу Російської імперії у 1792-1795 рр. Оскільки матеріали були однотематичними, то у тодішніх наукових колах праця отримала схвальну оцінку. Крім того, В.К. Гульдман 1892 р. під своєю редакцією видав довідник, додатки якого вказували посадових осіб станового і повітового рівнів та їх місцезнаходження [25]. Зокрема, П.Н. Батюшков у праці «Подолия - историческое описание» акцентував на тому, що присутність російського дворянства у регіоні уможливить повну інкорпорацію Поділля Російською імперією [26].

Певні факти щодо розвитку імперських державних закладів на Поділлі та зокрема у Кам'янці [27] і адміністративно-територіальне розмежування даного регіону прокоментував Ю. Сіцінський [28]. В. Шульгін у своєму дослідженні підкреслював, що на процес зміцнення російської влади на Поділлі негативно впливає домінуюча присутність поляків в адміністративних органах [29]. Російський історик А.Н. Ільєнко наприкінці ХІХ ст. здійснив спробу проаналізувати місце шляхти у нових соціально-політичних умовах після загибелі Польщі як держави, зробивши висновки щодо причин такого прикрого для поляків факту [30].

Дослідники В. Кабузан і С. Троїцький здійснили спробу аналізу змін у кількості та розміщенні дворянства в Росії наприкінці XVIII-ХІХ ст., зокрема представили у вигляді таблиць цікаву інформацію про чисельність легітимних шляхтичів на території Південно-Східного Поділля [31].

Джерела, що висвітлюють факти інкорпорації Правобережжя, увійшли в основу дослідження В.А. Смолія [32]. Ця праця є однією із перших у радянській історіографії, яка базується на використаних джерельних матеріалах зазначеного періоду.

Представники історичної думки радянського періоду розглядали питання всієї системи державного управління Російської імперії з точки зору марксистсько-ленінської ідеології, критикуючи малоефективність царського режиму та внутрішню політику уряду взагалі. Наприклад, М.П. Єрошкін, вивчаючи дореволюційні державні установи, акцентував увагу саме на структурі та функціях вищих та центральних органів влади імперії [33]. Натомість він відзначив, що збільшення адміністративного апарату, ускладнення його функцій змусили місцеву владу пристосовуватись до нових соціально-економічних умов [34]. Але вже у наступній своїй праці історик розглянув деякі аспекти місцевого державного апарату, зазначивши, що питання особливостей управління окраїнних губерній ще потребує більш детального окремого розгляду [35].

Сучасна історіографія (від 1990-х років) історії шляхетсько-дворянських станів представлена досить широким спектром наукових праць різного рівня. Історики 1.1. та Ір.І. Кривошея, С. Лисенко, Н. Щербак, Ю. Войтенко у своїх дослідженнях також детально розглядають інкорпорацію правобережних губерній, хід легітимації шляхти та її декласації [36-39].

На особливу увагу заслуговує стаття Ю. Хоптяр, який розглянув історію правобережного дворянства з моменту входження цього регіону до складу Російської імперії, а також зробив спробу визначити місце та роль дворянського стану в системі управління державою та у її соціально-економічному розвитку впродовж ХІХ ст. [40].

В.М. Бармак описав корпоративну організацію дворянства Правобережжя, простеживши формування владних інституцій Російської імперії у цьому регіоні наприкінці ХУІІІ - в першій половині ХІХ ст. Він стверджує, що шляхетські інституції цього регіону природно доповнювали структуру органів місцевого управління, набувши з часом статусу аналогічних структур [41]. На основі багатої джерельної бази діяльність генерал-губернаторств в Україні та адміністративних установ Правобережжя, їх правові, ідейні, організаційні аспекти представила В.С. Шандра [42; 43].

Зростання наукового інтересу до історії привілейованого стану, зокрема Правобережжя, спостерігається і у працях зарубіжних істориків. Так, сучасний французький дослідник Д. Бовуа вказував на те, що особливості російської політики на Правобережній Україні збагнути не просто, оскільки проблема губернських дворянських зібрань ще недостатньо розроблена. Він на основі аналізу цілого пласту архівних джерел та літератури дослідив взаємовідносини імперської влади, місцевого шляхетства-дворянства