УДК 629.4/.5(091)(477.7)"18/19"

О. А. Шаригіна

ІСТОРІОГРАФІЯ РОЗВИТКУ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТА МОРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Стаття присвячена розгляду історії залізничного і морського транспорту в наукових дослідженнях. Автор констатує, що, попри достатнью поширеність цього питання в сучасній українській історіографії, відсутні узагальнюючі праці, присвячені формуванню транспорту в другій половині ХІХ - на початку XX ст. Ключові слова: історіографія, Південь України, пореформений період, залізничний і морський транспорт.

Історія України була й залишається для багатьох дослідників об'єктом особливої уваги та джерелом постійних наукових дискусій і суперечок. Серед складних проблем історичного минулого України чи не найбільший інтерес для істориків науки представляють питання формування та функціонування транспорту. Оскільки винятково важливим засобом у створенні спільності економічного життя того чи іншого народу, а також у розширенні його економічних і культурних зв'язків завжди був саме транспорт. Промислова революція, яка відбувалася в Україні протягом 40-80-х рр. XIX ст. наполегливо висувала завдання створення розгалуженої транспортної інфраструктури. В останній - беззаперечно важливе місце повинні були посісти залізничний і морський транспорт. Багато в чому саме від їх становища залежала життєдіяльність великих приморських територій України.

Ступінь розробки теми характеризується відсутністю узагальнюючих досліджень, присвячених історіографії питання розвитку залізничного і морського транспорту Півдня України у другій половині ХІХ ст. Лише у працях Ю.П. Коновалова, О.Б. Шляхова дається огляд літератури стосовно розвитку морського та у праці Р.О. Пономаренка - залізничного транспорту в пореформений час. Це і зумовило мету статті - проаналізувати етапи історіографічного процесу та основні тенденції у вивченні теми.

Виходячи з цього, автор прагне розв'язати такі наукові завдання: визначити ступінь наукової розробки проблеми; виконати більш повний, ніж це зроблено попередниками, історіографічний аналіз наукової літератури з теми дослідження.

Наукові роботи із зазначеної проблеми умовно можна розділити на такі періоди: дорадянський (друга половина XIX - початок XX століть), радянський (20-ті - 1991 роки) та сучасний (90-ті роки XX - початок XXI століть).

Історія розвитку шляхів сполучення привертала увагу дослідників ще в дореволюційний час. Наприкінці

- на початку XX ст. з'явилася низка праць, де розглядалися окремі питання, пов'язані з розгортанням підприємництва в морському транспорті, діяльності найбільших пароплавних компаній регіону [1-5]. Ці праці, інколи маючи науково-популярний, а інколи - суб'єктивістський, апологетичний характер, у той же час вводили до обігу деякі документальні матеріали, використовували тогочасну статистику, містили певний критичний аналіз стосовно діяльності низки судноплавних фірм. Водночас відсутність посилань на джерела, публіцистичний характер більшості цих праць суттєво зменшують їхню наукову цінність.

Те ж саме стосується і залізничного транспорту. Окремі питання, що відносяться до нашої теми, знайшли відбиття в низці загальних робіт з історії залізничної справи в Росії [6-9], а також у дослідженнях, присвячених розвитку промисловості на Півдні країни [10-13]. У них містяться відомості про залізничну політику царського уряду на початку 80-х рр. XIX століття, про експлуатацію магістралі в окремі роки й періоди, показано розвиток південної індустрії в 90-х рр. XIX - на початку XX ст.

Перші публікації, пов'язані з історією залізниць, з'явилися у другій половині XIX - на початку XX ст. Серед авторів, які вперше зробили спробу узагальнити історію розвитку залізничної мережі в країні слід назвати В. Верховського, О. Головачова та інших, чиї роботи стали істотним внеском у розробку цієї проблеми [6-9]. Вони звернули увагу на зростання залізничного будівництва в Росії, їхні праці насичені статистичними даними.

Багатий матеріал стосовно історії залізничного транспорту міститься в технічних виданнях. Дослідженням тягового та рухомого складу в кінці XIX - на початку XX століття займалися Я. Шотлендер та М.К. Антошин [14-16].

Корисне дослідження історико-економічного характеру здійснив П. Андрєєв, в якому головна увага приділяється огляду розбудови окремих залізничних гілок Південно-Західної залізниці [17-18].

Зазначимо, що незважаючи на доволі велику кількість праць, в цей період не було зроблено ґрунтовного, комплексного дослідження. Істотним недоліком дореволюційної літератури є її тенденційність, суб'єктивізм, перебільшення „цивілізаторської" ролі іноземного капіталу в розвитку економіки Півдня України, невміння розглядати ті або інші аспекти економічного розвитку у взаємозв'язку з морським транспортом і залізницями.

Після повалення самодержавства в 1917 р. починається новий період дослідження проблеми - період пріоритету марксистсько-ленінських підходів до оцінки історичних процесів другої половини XIX - початку

ст.

Історики звернулися до загального аналізу соціально-економічного становища України першої половини XIX ст. і, зокрема, проблеми товарності сільськогосподарської продукції, як одного з показників виникнення капіталізму, а також проблеми транспорту. В працях М. Яворського, О. Плевако [19; 20] акцентується увага на тому, що в період занепаду феодально-кріпосницької системи та поширення капіталістичних відносин існує невідповідність між вирощуванням зернових та інших культур і низькими можливостями їх реалізації через невпорядковані шляхи сполучення. Праці названих істориків дають концептуальні знання, збагачують фактичним матеріалом з соціально-економічної історії країни.

Необхідно також звернути увагу на праці відомого українського історика М. Слабченка, які вийшли друком у 20-х рр. Досліджуючи особливості економічного розвитку України у пореформений час, він зокрема, зупинився і на питаннях розвитку транспорту Півдня України [21].

На початку 30-х рр. в історичній науці посилюється ідеологічний диктат з боку правлячого режиму, боротьба з умовним соціалістичним вільнодумством у трактуванні історичних подій. Все це суттєво обмежило