Крім того, викликає сумнів і вірогідність даних окладних книг. Певні уявлення стосовно вірогідності даних окладних книг дає окладна книга по Азовській губернії 1782 року. Згідно з окладною книгою в Олександрівському повіті, який включав на той час Олександрівську фортецю та територію Великого Лугу, показано всього 770 чоловік [8, арк.67 зв.]. Незабаром після зруйнування Запорозької Січі для пошуку татарської цегли на Великому Лузі уряд відрядив поручика Корчагіна з робочою командою. Була обстежена місцевість від Олександрівської фортеці до місця впадіння річки Конки в Дніпро. Після повернення експедиції Корчагін у своєму звіті доповідав азовському губернаторові В. Черткову про те, що у Великому Лузі ним було виявлено 600 запорозьких зимівників, у кожному з яких мешкали від трьох до семи осіб [9, арк449]. Проведення нескладних підрахунків вказує на те, що кількість тільки запорозького населення значно перевищує покажчики, представлені в окладних книгах. У зв'язку з цим питання достовірності окладних книг потрібно вирішувати окремо по кожному показнику із залученням різноманітних за видовою належністю даних.

Крім того, ще до впорядкування окладних книг маємо чисельні відомості стосовно населення південного краю.

Так, 15 червня 1777 року Азовська губернська канцелярія рапортувала Г. Потьомкіну, що в силу надісланого з Правлячого Сенату указу по закінченні кожного року надсилати до Сенату відомість про народившихся, браком "сочетавшихся" та померлих душах. У виконанні саме цього наказу Азовська губернська канцелярія надіслала відомість за 1776 рік до Сенату. На підставі таких даних, які були отримані із присутніх місць була укладена зведена відомість, яка водночас була відправлена і Г. Потьомкіну через сержанта Андріана Нестерова. За легендою цієї відомості 22 листопада 1776 року вона видана Бахмутського батальйону сержанту Андріану Несторову, який відправлений у Білевську фортецю до

Черткова по секретній Пугачовській справі від Бахмута туди і назад [10, арк280]. Відомість має назву: "Ведомость, учиненная в Азовской губернской канцелярии из присланных ведомства оной губернии подчиненных мест, коликое в прошлом 1776 году родившихся, браком сочетавшихся и умерших обоего пола душь состояло, значит ниже сего". Відомість являє собою таблицю в три колонки "Звання", "Народившихся", "браком сочетавшихся" та "померлих". В першому стовпчику подається назва територіальної та адміністративної одиниці по якій подаються відомості. Другий та четвертий стовпчики поділені кожен на три рубрики — "чоловіків", "Жінок" та "обох статей". Третій мав поділ на дві рубрики — "одружених" та "осіб, що вінчались". В цілому по Азовській губернії за 1776 рік народилось 5863 особи, з них чоловіків 3104 та дівчат 2759 осіб. Одружились 1640 пар. Померло 3435 осіб. З них чоловіків 1933 і жінок 1502. Тут же подана відомість про смертність чоловіків по їхнім літам. Найбільше померло у віці від 9 місяців до одного року — 249 осіб, в 2 роки — 172 особи, в три роки — 150 осіб. З віку в 4 роки відбувається зменшення смертності, і з 8 років вона фактично стабілізується.

Аналіз представленого графіку ставить кілька питань, а головне з них — вірогідність цих відомостей. Дуже дивним уявляється те, що піки смертності, починаються в рівні проміжки часу, зокрема — 30 років — 58; 40 років — 85, 50 років — 45, 60 років — 50, 70 років — 32, 80 років — 31. І це при тому, що в інші роки смертність досить рівномірно поділяється між усіма роками. Це дає підставу стверджувати, що відомості з певних місць присилались з орієнтацією на десятиріччя, а потім зводились в єдине ціле.

Тому вірогідність можливості визначення динаміки смертності уявляється досить сумнівною.

Втім, ми повинні ще визначитися, наскільки ці відомості узгоджуються із такими ж відомостями щодо метричних книг. Це також є окремим питанням, адже церкви на цей час були не досить частим явищем у південному краї, а тому такий церковний облік ще не був розвинутий, тому, можемо тільки припустити, що це відбувалось за поданням світської місцевої влади. Водночас і подібні відомості вкрай рідко мали інформацію про етнічний склад.

Зовсім іншу ситуацію маємо щодо оселення на півдні компактних груп албанців, греків та вірмен. Зведені у ранг важливої внутрішньої та зовнішньої політики таке оселення супроводжувалося величезною кількістю документальних матеріалів. Тільки невеличкий їхній перелік дає уявлення про їхню кількість.

6 липня 1775 року Г. Потьомкін своїм ордером генерал-майору та азовському губернатору В.Черткову наказував про підготовку фортець Керч та Єнікале в "желаемое состояние" [11; с.42-44]. 6 серпня 1775 року Г.Потьомкін ордером до В.Черткова говорить про оселення 270 чоловік албанців і підготовці місць для оселення ще 3000 осіб з виплатою їм платні [12;9 - 11]. Наступним ордером Г.Потьомкіна йдеться про те, що він бажає за потрібним, в першу чергу 1) опис місцевості землі та будівель, 2) план найнеобхідніших будівель, 3) докладів про будівництво магазинів та провіантських лавок, 4) заведення шпиталю, 5) будівництва доріг, 6) організації карантину 7) план зведення оборонних споруд [13; 64-65]. Ще одним ордером Г. Потьомкін писав В.Черткову про переселення албанців, присланих за наказом військової колегії для запису їх по бажанню в легку кінноту, а до їхнього зарахування відправити в Керч та Єнікале, та виділити їм там зручне