УДК 94(4)"1902/1990"

В. В. Сокирська

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ КРАЄЗНАВЧИХ СТУДІЙ ГРИГОРІЯ ЮХИМОВИЧА ХРАБАНА

Проаналізовано наукові розвідки Г.Ю. Храбана в контексті впливів народів, що населяли терени Європи в різні епохи, на історію України. Доведено, що Г.Ю. Храбан, будучи високопрофесійним дослідником, вивчав історію України загалом та історію Уманщини зокрема як невід'ємну складову загальноєвропейського та світового історичного процесу.

Ключові слова: Європа, загальноєвропейський історичний процес, історія України, Г.Ю. Храбан.

Україна - європейська держава. У законодавстві Європейського Союзу зберігається положення про те, що кожна європейська країна за виконання політичних, економічних та юридичних умов (Копенгагенських критеріїв) може претендувати на членство в ЄС. Питання спільності європейської ідентичності (спільна історія, спільні цінності) для України ніколи не були виключенням. Показово, що позначення «Європа» дедалі частіше вживається як синонім до розширення ЄС.

Україні потрібно не проситися в Європу і в Євросоюз, а створити в своїй країні такі умови, щоб для Євросоюзу було за честь бачити в своїх рядах і Україну. Чомусь так повелося, що ми відкидаємо свої здобутки, позитивні напрацювання і починаємо запозичувати чуже, генетично не прийнятне. Хоча самі живемо на землі, яка має глибокі історичні коріння, яка мала давні цивілізації, традиції і дозволяємо часом чужинцям паплюжити наше минуле, миримося з тими, хто доводить нашу неповноцінність чи неспроможність. Мабуть мав підстави великий Т.Г. Шевченко повчати і сучасників, і прийдешні покоління: «..Чужого научайтесь і свого не цурайтесь!..».

Слідуючи заповіту Кобзаря наш земляк, відомий краєзнавець, історик, визнаний не своїми земляками і співвітчизниками, а іноземними вченими, доводив, що ми повинні пишатися тим, що маємо давню історію, яка сягає глибини тисячоліть, що з нашими предками мали за честь спілкуватися різні народи і коли ми розтринькали свою державність, то ті ж самі дорогі сусіди так само вважали за честь прихопити якомога більше території України, називаючи свою місію «цивілізаторською».

Григорій Юхимович Храбан (1902-1990) залишив у житті Умані, Черкаської області, всієї України помітний слід, як глибоко ерудований, доскіпливий вчений-аналітик історії України. Людина без вчених звань і наукових ступенів Григорій Юхимович вирізнявся глибоко науковим підходом до вивчення історії. Г.Ю. Храбан народився у с. Великий Молодьків, Піщівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії (тепер Житомирська область). У гімназичні роки був активним членом товариства «Просвіта». Самостійну роботу розпочав як вчитель німецької мови, а згодом працював завідуючим у сільських школах. Роботу поєднував з навчанням [1, арк.29-33].

У 1931 році Григорій Юхимович заочно закінчив курс Київського інституту соціального виховання (тепер Київський педагогічний університет ім. М. Драгоманова). У 1934 році Григорія Юхимовича, за пропозицією Київського обкому партії, було призначено директором Уманського педагогічного технікуму [1, арк.42-45].

Але в 1938 р. Г.Ю. Храбана було заарештовано органами НКВС. Чотирнадцять років покарання Григорій Юхимович відбував в Усольлазі на території сучасної Пермської області (Росія) та на лісопункті Єнісейського ліспромгоспу за «участь у контрреволюційній буржуазно-націоналістичній організації»[2, арк.9,57,157].

Лише в 1956 р. Г.Ю. Храбан повернувся до Умані, де був призначений директором Уманського краєзнавчого музею. Дослідницька діяльність історика була різноманітною. З дозволу інституту археології він брав участь в археологічних розкопках, активно вивчав фонди кращих архівів і бібліотек Радянського Союзу. Результатом цих досліджень стала велика кількість науково-обґрунтованих публікацій у спеціальних та періодичних виданнях. Особливістю наукової методології історика було дослідження історії України загалом та Уманщини і Черкащини зокрема в контексті всесвітньо-історичного процесу.

Ще на початку нашої ери племена, що населяли територію сучасної України, мали тісні економічні зв'язки з європейськими державами. Вході археологічного вивчення території історичної Уманщини Григорій Юхимович Храбан доводив, що про торгівельні відносини черняхівців - племен, що населяли і наш край - з Римом і, можливо, рідше, з Боспором, свідчать часті знахідки монет. Римські срібні і мідні монети знайдено в 13 місцях. Ці монети, в основному, чеканки ІІ ст.(переважно Антонія Пія, Марка Аврелія), але є монети і початку ІІІ ст. (Септилія Севра). В Умані на поселені Паланка-Умань знайдена одна мідна монета Костянтина Великого, боспорська монета - мідний статер Тейрана, чеканки 279 р. [3, арк.22-29].

У перших століттях нашої ери з розширенням на схід кордонів Римської імперії в орбіту її економічних і культурних впливів було втягнуто і територію сучасної України. Знахідки римських монет і монетних скарбів, їх якісний і кількісний склад становить найцінніше джерело знань про економічні й політичні відносини Риму й «варварського» світу. Причини, за яких римські монети з'явилися на цих територіях, за межами імперії, з'ясовані не до кінця, але вважається, що певну роль відігравали як воєнно-політичні, так торгівельно- економічні фактори. Вивчення римської монети на Україні почалося ще наприкінці ХІХ ст.(В.Б. Антонович та ін,) Але тільки в 1950-х роках вийшли узагальнюючі праці з цієї проблеми М.Ю. Брайчевського (1959) та В.В. Кропоткіна (1951). Із тих досліджень постає, що найбільша кількість римських монет - срібних динарів (мідні і золоті монети - явище доволі рідкісне) [3, арк.11].

Виявлено було такі монети і на Уманщині. Г.Ю. Храбаном, в журналі АН СРСР «Советская археология» №2 за 1958 р. було опубліковано статтю під назвою «Скарб римських динарів з с. Погорілого (Джулинського району Вінницької області)». У 1952 році колгоспник П.Д. Сичинський передав до Уманського краєзнавчого музею скарб