захотів йти стопами батька. Вочевидь, причиною тому була ситуація, про яку я казав раніше - підйом національної самосвідомості українського народу, зріст громадянсько-політичної активності представників молодої української інтелігенції. Юхим Арсенійович, проїхав половину Російської імперії, поступив до Томського університету на медичний факультет. Однак, пише він сам, "розрух студентського життя примусив мене мимоволі виїхати з Томська, лишити запустілу alma mater, мене вислано до Катеринослава, де я, пропрацювавши трохи в місцевій газеті, здобув собі сталу посаду в статистичнім бюрі земської губерніальної управи" [23, с.226].
Одним словом, до того часу, як мій дід сів за свої нотатки, він вже мав певний життєвий досвід, здійснив далеку подорож до Сибіру, зустрічався з багатьма людьми, багато побачив і, таким чином, міг вже щось із чимось порівняти і робити якісь висновки для себе. Тим більше, як я уже казав, у нього були сильно розвинені допитливість та чіткий погляд, що проникає в глибину побаченого.
Як же склалося подальше життя діда, після публікації нотаток? Перед усім, він став активним членом товариства "Просвіти", вибирався в склад ради цього товариства. Продовжував займатися публіцистичною діяльністю. Ним були написані такі статті як: "Спомини про Лесю Українку та її похорон", "Лекції В. Жаботинського про національне питання", "П.М. Мілюков про українську справу", а також низка статей, присвячених українському театру. Всі ці статті були опубліковані під псевдонімом Гордія Палець кого.
Тематика статей діда свідчить про те, що у центрі його інтересів була доля його народу, можливість останнього бути вільним. Ще у XVII ст. французький інженер Г. Боплан, відвідавши Україну, писав в подальшому про те, що "українці над усе цінують волю, без якої жити не можуть" [17, с.235]. Більш за все цінував свободу і Юхим Арсенійович. До речі, у гімні сучасної незалежної України говориться:
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу І покажем, що ми, браття, Козацького роду.
Ось ця обставина, що Юхим Арсенійович був готовий душу і тіло свої положити за свободу, дуже не сподобалось органам радянської влади. Його двічі було заарештовано - у 1929 та у 1938 рр. В першому випадку була адміністративна висилка як "соціально небезпечного елемента",так було сказано у постанові прокуратури Дніпропетровського округу від 28.01.1930 . В другому випадку був Карагандинський табір для політв'язнів, з якого дід повернувся в1947 р.
А зараз зупинимося на деяких проблемах, що були підняті Юхимом Арсенійовичем у своїх нотатках. При чому зміст цих нотаток ми будемо розглядати на фоні того, як ці проблеми звучать сьогодні, після "помаранчевої революції". У всякому випадку, будемо цього намагатися.
Відносини між німцями та українцями повіту. Юхим Арсенійович у складі земської експедиції приїхав до Олександрівського повіту, "Се осередок славетного Запорожжя з батьком Великим Лугом" [23, c.226], - пише він, з любов'ю і великою пошаною до історії свого краю. До речі, вже указаний мною С. Кримський відмічає, що в українській історії, житті українців події, що відбувалися дуже швидко трансформувалися в легенди. Так, не пройшло і півстоліття, як запорожці після знищення Січі перетворилися в свідомості українського народу в істино легендарні персонажі [14, с.144].
Що ж із себе представляв в демографічному плані цей край - Катеринославщина і Олександрівсь- кий? Приводимо наступну таблицю [3, с.134].
Етнічний склад (структура) населення Катеринославської губернії (за даними перепису 1897 р.)
Цікаво, що у Олександрівському повіті росіян, євреїв і німців була відносно однакова кількість. В повіті розкинулися великі села, здебільшого українські, а поміж ними були розкидані хутори багатих селян і німців-колоністів, які викупили більшу частину землі цього повіту. Доволі яскраво в нотатках діда виписаний характер відносин між українцями і німцями [4]: "Поміж Німцем-дукою і українцем, не лише наймитом, а й самостійним господарем, існують відносини подібні відносин, хоч би, наприклад, транс-вальского Бура і Кафра" [23, с.226].
Кожен німецький колоніст мав не менш ніж 30 десятин землі, а то й більше. Багато хто з них, купивши землю, жили в хуторах. У своїх нотатках Юхим Арсенійович приводе таку розмову х селянами:
"Чого воно так, - питали мене селяне, - що Німець завжди сидить мов на карті, а ми копирсаємо горби глинища? їм, Німцям, скрізь можна купити землі, а нам годі й балакати про це?!
Від того, що вони раніш дізналися, який смак у землі, та й позахоплювали кращі місця, - відповідав я. - Поки ви діло розчмакали, а земель уже й нема, або хоч і є, та дорого - не купишся, коштів не вистача. А тут нелад у громаді.
Еге. так воно так, - згоджувалися селяне. - Німецька волость, хоч, наприклад, Пришибська Таврійської губернії, молодим хазяїнам, яким у старій громаді не вистача земель, купує землю на стороні, наділяє кожного молодого господаря грунтами, а він повинен виплачувати кожен рік по частині кошт своєї власності, а за сі гроші купується земля другому безземельному. Дякуючи такій розумній організації не диво буде, як Німці скуплять весь південь нашої України" [23, с.227].
Що-що, а вмів Юхим Арсенійович розмовляти х селянами, умів викликати їх на відверту розмову, умів переконати їх у чомусь. Так, коли селяни запитали у нього, як живеться нашим переселенцям у Сибіру, він порадив їм познайомитися з