Для нас, запоріжців, питання про природу і відношенні до неї має особливе значення. Адже у нас - острів Хортиця, ця перлина України, Дніпро, плавні, правда, вже майже зниклі під водою, фактично померлий відомий дуб. тисячу разів правий мій дід, коли говорив, що можна дивитися та нічого не побачити, як той його супутник, товариш по експедиції. Коли художника питають, чому він той чи інший предмет зобразив таким чином, він відповідає, що він його таким бачить або тому, що він його таким побачив.

І ще, вже давно помічено, що ті люди, які люблять природу, дерева, траву, птахів, часто бувають, як то кажуть "на природі", душевно багатші. їхня душа і багатша і тонша. Вони скоріше і частіше відгукуються на усі нюанси людських почуттів.

Місця південної України дійсно були чудовими, названі в Петербурзі "Новоросією". Не дарма в часи Катерини ІІ тут планували збудувати третю столицю Російської імперії і на цю роль готувався Катеринослав [28, с.13]. Н. Полонська-Василенко писала з цього приводу: "Штучна назва "Новоросія" поширилася на всю Україну, і цю аберацію - ніби країна "Запорізьких Вольностей" є Росією, а не Україною - твердо засвоїли і сучасники, і нащадки, і адміністрація, і історики."[28, с.14].

Опис побуту жителів села Жеребець. Свого роду штаб-квартирою експедиції діда було село Жеребець, "прозване, - як він пише, - статистиками під враженням трансваальської війни "Преторією"; навкруг його, як справжньої Преторії, порозкидані менші села, слобідки, колонії, хутори й окремі ферми, де жили наші Бури". Село клекотало, як Йоганнесбург в часи нападу Джексона." [23, с.233].

(Як видно мій дід ретельно слідкував за тим, що робилося в світі, якщо в таких деталях добре знав географічні назви, пов'язані із англо-бурською війною).

Що із себе представляло село Жеребець на той час? Навожу довідку із одного документу нашого обласного державного архіву: "Село Жеребець. До 1891 р. було 3 спільних переділи. В 1891р. перейшли до подвірноспадщиного володіння, при чому на душу було дано по 5 десятин і подвірними власниками вважалися тільки ті особи чоловічої статі, які були занесені до переліків, складених в 1870р., коли в перше зайшла мова про перехід до подвірного володіння. Чоловіче населення, що народилося пізніше 70 року, не мало права на подвірний наділ і отримало лише по 1 десятині на душу. В 1897р. кількість подвірних ділянок збільшилася на 47, так як у цей час з'явились володарі, що мали право на подвірний наділ ще в 1891р., але з різних причин були тоді відсутні, володіння душами в 97р. було заново переділено між усіма чоловічими душами, що були наявні та народилися після 1870р., яких у цьому (1902р. - Б.П.) році виявилося 2605 душ і на душу прийшлося по 15х120 саж. дес. землі" [11, с.267]. Таке було положення з земельними володіннями у цьому селі.

Як тут жили? "Осередок села, - говориться в нотатках, - неподалеку базар, навкруги крамниці, пиварні й інші такі добродійні інституції, де завше снує народ" [23, с.233].

Окрім перелічених інституцій, також була і така, на вивісці якої було написано: "Чайная и народная читальня". І це все в одому будинку: в одній кімнаті - чайна, в іншій розміщувалась читальня. Із однієї доносилися голоси: - "Моя кума каже, що не вміє чаю пити з бубликами", із іншої - "я тільки кажу, що краще горілку пити з бубликами, ніж чай!" [23, с.233]. І пили більше горілку, ніж чай. Автор нотаток з цього приводу пише наступне: "Така інституція, як чайня, цілком не відповідала вдачі нашого народу. Наша інтелігенція позичила її від великорусів, де вона виплодилась із "заїзного двора" і потім узята під охорону уряду". І далі: "Українець чаю не п'є, бо не розуміє в йому смаку." [23, с.234].

На стільки ж негативно віднісся дід і до читальні. На його питання, чи відвідують читальню, володар відповів: "Де вам?! Хто там читатиме! У ряди забіжить парубка подивитись малюнки, а більш задля того, щоб украсти паперу на цигарку. Батюшка дізналися про це та казали, щоб я їх сюди не пускав" [23, с.234]. Треба, вважав Юхим Арсенійович, "Заводити просвітні інституції цілком відповідні вдачі, смакові і ступеневі розвитку наших селян; тоді тільки наша робота буде корисна задля народу" [23, с.234], із чим не можна, звичайно, не погодитись.

Такий є деякий коментар нотаток Юхима Павловського в контексті його і нашого часу.

Джерела та література

Бачан О. Про духовно-цивілізаційні та геополітичні основи України // Сучасність. - 2005. - №4.

Беліцер Н. Концепція державної етнополітики України: нові підходи // Форум націй. - 2005. - №3.

Бойко А.В. Заселення Південної України (60-90-ті роки ХХ ст.) // Південна Україна ХУШ-ХІХ століття. Записки науково-дослідницької лабораторії історії Південної України ЗДУ. - Запоріжжя, 1996. - Вип. І.

У 1899-1902 гг., йшла війна Великобританії проти південоафриканських республік - Трансвааля і Оранжевої Республіки. (Советская историческая энциклопедия. Т.1. - М., 1961. - С.523).

Герцен А.И. Кто виноват? // Герцен А.И. Соч. в 4-х т. - Т.4. - М., 1988.

Грабовський В. Сумління