Згодом з'явився цілий ряд праць, присвячених різним аспектам біографії та наукової творчості М. Грушевського. Так, в «Українському історику» за 1966 рік вийшла стаття Л. Винара «Ранні історичні праці Михайла Грушевського і київська історична школа В. Антоновича», в якій він вказує на безпосередній вплив на вченого В. Антоновича - «його духовного провідника і опікуна» [13, с. 32], що позначився на виборі М. Грушевським специфічних історичних тем, методології досліджень його ранніх історичних праць. Цей період в житті М. Грушевського Л. Винар називає «підготовчим» [13; с. 32]. У ряді наукових статей він висвітлив теоретичні погляди М. Грушевського на історію України та загальний історичний процес. Перш за все, дослідник бачить в останньому не лише історика- науковця, але й історика-суспільника, людину, яка у своїй науковій творчості, організаційній і культурній роботі творила підвалини нового державного буття. В статтях «Михайло Грушевський в українській і всесвітній історії» [14], «Михайло Грушевський: студії і матеріяли» [15], «За тяглість історичної науки» [16], Л. Винар порушив питання теорії і методології історії в працях М. Грушевського. В книзі «М. Грушевський: історик і будівничий нації» дослідник розглянув різні питання історіографічної спадщини видатного вченого, виокремивши провідні ідеї його творчості. Загалом їх можна окреслити такою формулою: народ, територія, влада, державність у контексті українського і світового історичних процесів [12, с. 10]. Ряд сучасних дослідників, зокрема І. Гирич, Я. Калакура, Л. Са- када сходяться на думці, що принципове значення має трактування Л. Винарем ролі М. Грушевського в розвитку «народницького» та «державницького» напрямів української історіографії. Він не підтримував суб'єктивного підходу до вивчення спадщини видатного історика, вважаючи, що його творчість і діяльність треба вивчати критично, на основі його наукових і інших творів [12, с. 14]. Дослідник підкреслює, що в історіографічній спадщині М. Грушевського були як «народницькі», так і «державницькі» елементи. Тому він запропонував погляди вченого розглядати як проміжний етап між суто народницькою історіографією В. Антоновича і його школи та державницькою історіографією В. Липинського і його послідовників, окресливши цю школу таким терміном як «неонародницт- во» [17, с. 68]. Дослідник наголошував на еволюціонуванні поглядів М. Грушевського в бік державного висвітлення української історії, підкреслював його вплив на формування державницького світогляду його учнів. Я. Калакура визначає цінність підходів Л. Винара до цієї проблематики в тому, що вчений не протиставляє ці два напрями і не надає перевагу одному з них, а розглядає їх як логічний, взаємозумовлений і поступальний процес розвитку науки [6, с. 46].

Ще одним з важливих аспектів історіографічних досліджень Л. Винара було з'ясування ним поняття «історична школа» і принципів його застосування до істориків, що були пов'язані своєю науковою творчістю з М. Грушевським. Свої погляди щодо цього питання він висловив у дослідженні «Історична школа Михайла Грушевського та її значення» [17, с. 61-82]. У вступі автор розглядає теоретичні аспекти поняття і складових «історичної школи», щоб краще зрозуміти характер історичної школи М. Грушевського та її значення в розвитку української і світової наукової історіографії. Дослідник підкреслює еволюційний характер зародження і розвитку шкіл української наукової історіографії. В цьому контексті він говорить про спорідненість та, навіть, генетичну пов'язаність школи істориків М. Грушевського з державницькою школою.

Окремо слід згадати праці Л. Винара, присвячені біографії М. Грушевського, оскільки вони є найбільш ґрунтовними, основаними на значній джерельній базі дослідженнями життєвого шляху великого вченого. Однією з перших була стаття «Життя і наукова діяльність М. Грушевського» [18], видана в «Українському історику» в 1966 році. Автор поділяє біографію вченого на ряд періодів, які збігаються з перебуванням М. Грушевського в різних місцях в Україні та з окремими етапами його наукової творчості. Результати власних досліджень життя вченого дослідник опублікував також у статтях: «Галицька доба Михайла Грушевського» [19], «Матеріяли до біографії Михайла Грушевського» [20], «Михайло Грушевський (1866 - 1934- 1974)» [21], «У шістдесятиліття смерти Михайла Грушевського, 1934 - 1994» [22] та працях: «Молодість М. Грушевського: 1866-1894» (Мюнхен- Нью-Йорк, 1967), «Найвидатніший історик України Михайло Грушевський (1866-1934). З нагоди 125-річя від дня народження» (Нью-Йорк, 1985), «М. Грушевський в українській і світовій історії» (Нью-Йорк, 1993) та ін. Досліджуючи різні періоди життя М. Грушевського, Л. Винар не залишив поза увагою найменших деталей, які б в повній мірі допомогли зрозуміти багатогранність постаті визначного українського історика.

Багато уваги дослідник приділяв вивченню низки ключових проблем науково-організаційної й громадсько-політичної діяльності М. Грушевського, зокрема таких, як роль Великого Українця у спробах заснування українського університету. Це дослідження про одну з громадських ініціатив М. Грушевського, коли він очолює акцію галицьких національних кіл по відкриттю у Львові українського університету [23]. Проблемі, яка постала в громадсько-політичному житті М. Грушевського - конфлікт в НТШ 1913 p., що привів до його відмови очолювати Товариство, Л. Винар присвятив кілька публікацій, серед них статті «М. Грушевський і Загальні