УДК 94(477+4-11)"1970/1980":329.7

Ю. О. Каганов

УКРАЇНСЬКИЙ ОПОЗИЦІЙНИЙ РУХ 70-80-Х PP. XX СТ. В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ВИМІРІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ

Аналізується вітчизняна і зарубіжна історіографія проблеми опозиційного руху в Україні і країнах Центрально-Східної Європи 70-80-х рр. XX ст. Проведено класифікацію історіографічного доробку, визначено особливості національних інтерпретацій опозиційної боротьби, розкрито сутінь залучення компаративного аналізу у дослідженнях. З'ясовано вплив соціально-політичних чинників кінця XX - поч. XXI ст. на характер історіографічного процесу.

Ключові слова: опозиційний рух, історіографія, європейський контекст, Центрально-Східна Європа

Проблема вивчення опозиційного руху 70-80-х рр. XX ст. як багатопланового феномену, характерного не тільки для суспільно-політичної ситуації в Україні, а й у регіоні Центрально-Східної Європи (далі - ЦСЄ), вимагає складного історіографічного аналізу. Метою представленої наукової розвідки є класифікація масиву робіт українських і зарубіжних вчених з проблем опозиційної боротьби; з'ясування ступеня вивченості національних особливостей демократичного руху; визначення міри застосування теоретичного і, зокрема, компаративного інструментарію для аналізу проблеми опозиційного руху.

При класифікації історіографії застосуємо проблемно-тематичний принцип, в межах якого розглянемо роботи згідно з моделлю "конуса" (за Н. М. Яковенко) [1, с.317] - від узагальнюючих до вузькосюжетних.

Виходячи з логіки дослідження, "верхівку" (перший рівень) ієрархії мають складати компаративні історичні праці з проблеми. Однак доводиться констатувати, фактично, відсутність робіт, в яких український опозиційний рух розглядається у порівнянні з аналогічними процесами в регіоні Центрально-Східної Європи.

Одним з поодиноких прикладів успішного застосування порівняльного аналізу при вивченні опозиційного руху є монографічне дослідження Г. І. Зеленько "Навздогінна модернізація": досвід Польщі та України" [2], в якому з політологічних позицій розглядаються складові трансформаційних перетворень в Україні і Польщі, у т.ч. опозиційна боротьба. Роль і місце опозиційного руху розкривається в дихотомії об'єктивних та суб'єктивних чинників, що впливають на характер модернізаційних процесів в Україні і Польщі. На думку авторки, потужність та переваги польської опозиції у порівнянні з українською полягає в силі чинників, що консолідують національну ідентичність - релігійному, культурно-освітньому, а також у зв'язку з ліберальною політикою польського комуністичного режиму в гуманітарній сфері.

Перспективність компаративного підходу до аналізу українського і центрально-східноєвропейського тоталітарного і посттоталітарного розвитку обґрунтовує український дослідник І. Я. Тодоров. Як зазначає науковець, "західні сусіди України на 2-3 роки раніше почали свій шлях до відкритого суспільства. Особлива увагу до досвіду саме цих країн зумовлена типологічною схожістю етногенезу, єдиними витоками культури, спільністю історичної долі" [3, с.247-256]. На думку дослідника, дослідження і співставлення конкретних політичних ситуацій в Україні і слов'янських країнах здатне принести конкретну користь нашим народам в їх русі до свободи і демократії.

Компаративний підхід для проведення паралелей між політичними системами молодих демократій ЦСЄ застосований у монографії "Переход к демократии стран Центральной и Восточной Европы в сравнительной перспективе" [4], що є перекладом польського видання. Хоча більшою мірою дослідження порівнює політичні інститути й фокусує увагу на 90-х рр. XX ст., частина матеріалу стосується ролі опозиційних партій в антитоталітарних революціях.

Серед дисертаційних досліджень, методологічною основою яких є історична компаративістика, єдиним на сьогодні залишається наукове узагальнення запорізької авторки Т. В. Винарчук [5]. У роботі, присвяченій історії національного руху України в контексті визвольної боротьби народів Центрально- Східноєвропейського регіону (кін. XIX ст. - 1920 р.), авторка здійснила порівняльний аналіз передумов національних революцій українців та інших народів Центрально-Східної Європи, визначила спільні та відмінні риси державотворення та зовнішньої політики, формування національної еліти, зробила перші кроки щодо теоретичного постулювання компаративного аналізу як дослідницького інструментарію.

Якщо в українській історіографії бракує компаративних досліджень проблеми опозиційного руху, то в світовій історіографії, як акцентував Т. Кузьо, компаративні студії у галузі транзитології (частиною якої є опозиційні рухи) проводяться, як правило, всередині двох окремих великих регіонів: або Центрально- Східної Європи (іноді включаючи балтійські республіки/держави) або СРСР (Росія і СНД після 1991 р.). При цьому недостатньо уваги приділяється можливості сполучити ці субгрупи, подолавши їх ізольованість між собою [6].

В умовах браку компаративних робіт дослідницьку увагу спрямуємо на доробок вчених, що концентрують увагу на вивченні опозиційного руху на рівні окремих країн і територій. З огляду на це виділяються наступні проблемно-тематичні щаблі історіографії.

Другий щабель ієрархії посідають синтетичні роботи, які розглядають опозиційний рух як складову більш широкого історичного феномену - суспільно-політичних трансформацій або транзитології - на теоретичному рівні чи в конкретно-історичному ракурсі (в межах України або країн Центрально-Східної Європи).

Теорія суспільно-політичних трансформацій (термін виник у німецькій історіографії) або транзитології (назва утвердилася в США) концентрує увагу на передумовах, рушійних силах, шляхах і стадіях, моделях переходу від тоталітаризму (авторитаризму) до демократії. Знаковий внесок у розробку теорій зробили А. Пшеворський, Ф. Шміттер, Х. Лінц, С. Хантінгтон та ін. Класичною на сьогодні стала концепція С. Хантінгтона про хвилеподібний транзит до демократії, згідно з якою з 1974 р. (військовий переворот в Португалії) у світі починається третя хвиля демократизації, яка наприкінці 80-х рр. вступає в нову фазу, пов'язану з кризою "реального соціалізму".

В українській гуманітаристиці термін "суспільно-політичні трансформації" вживається здебільшого в історичних роботах, тоді як поняття "транзит" властиве дослідженням з політології і соціології.

Суспільно-політичні трансформації, що охопили Україну і більшість країн Центрально-Східної Європи наприкінці 80-х рр. XX ст., розглядається в історіографії з позицій системного підходу як такі, що торкнулися усього