Проблематика української опозиційної боротьби в середовищі західних дослідників, природно, актуалізувалася з епохою перебудови, адже до цього періоду роль національних рухів радянської імперії, у т.ч. українського, недооцінювалася. Українському виміру феномену "перебудови" присвячені, зокрема, дослідження, Т. Кузьо, А. Вільсона, Д. Маплза.

Написана напередодні незалежності і видана 1991 р. монографія Д. Маплза "Ukraine under perestroika: Ecology, economics and the workers' revolt" [36] розглядає екологічну й економічну ситуацію в радянській Україні, проводячи зв'язок між екологічними проблемами і зростанням політичної активності в Україні; впливом ситуації в шахтарській галузі на робітничий страйковий рух. Складність подолання існуючих проблем автор порівняв з відновленням нації після тривалого періоду війни. Д. Маплз хоч і не передбачив такого швидкого кінця СРСР, однак вірно очікував здобуття Україною незалежності.

У монографії "Ukraine: perestroika to independence" [37] (Україна: від перебудови до незалежності"), що вперше була опублікована 1994 р. (2000 р. перевидана з доповненнями) відомі британські фахівці Т. Кузьо і А. Вільсон постулюють позицію, згідно з якою українська незалежність стала "спільним проектом", результатом об'єднаної роботи двох груп - української національної інтелігенції, що стояла на чолі опозиційної боротьби, і націонал-комуністів, які "викрали" цей процес і успішно завершили його. Дослідники намагаються об'єктивно оцінити роль демократичних сил, позбувшись крайнощів їх оцінок у суспільстві - від романтизування до дискредитації.

Серед російських дослідників проблем опозиційного руху визнаним спеціалістом є О. В. Шубін - у минулому один з очільників анархо-синдикалістського руху, нині професійний історик. Низка його робіт, зокрема "Парадоксы перестройки", "Преданная демократия. СССР и неформалы. 1986-1989" [38], дають цілісне бачення російського варіанту опозиційної активності, внутрішній світ неформальних організацій та їх членів. Цінним є матеріали, які стосуються профспілкового руху на засадах анархо-синдикалістської ідеології, що мав розголос наприкінці 80-х рр. XX ст. і в Україні.

Характеристику узагальнюючих робіт, присвячених аналізу опозиційного руху в регіоні Центрально- Східної Європи, побудуємо, виходячи із поділу літератури за критерієм походження на дві групи: зарубіжну та українську.

Проте передусім слід визнати, що за майже двадцятиліття з часу антитоталітарних революцій у країнах ЦСЄ спеціальна література, документальні збірники, мемуаристика з'явилися в самих цих країнах. Однак більшість видань знаходиться в національних бібліотеках цих країн і недоступна вітчизняним дослідникам. Через проблеми фінансового характеру, міжбібліотечного обміну навіть колектив Інституту слов'янознавства РАН змушений констатувати, що "для академічної і вузівської спільноти доступ до робіт, виданих в країнах ЦСЄ, являє велику проблему" [39, с.22].

Історичному значенню подій антитоталітарних революцій у країнах ЦСЄ цілком відповідає й першорядне місце, яке займають в історіографії роботи, присвячені саме цьому хронологічному періоду.

Якщо написана 1988 р. і видана 1989 р. монографія Я. Бугайського і М. Поллака "East European Fault Lines: Dissent, Opposition, and Social Activism" [40] (Східноєвропейські лінії помилок: дисиденти, опозиція і соціальна активність) є песимістичною щодо спроможності опозиційних сил досягти повалення режиму, то роботи, які побачили світ після антикомуністичних революцій, сповнені ейфорії від стрімкого падіння тоталітаризму й омріяною свободою. Свідченням цього є промовисті назви робіт, наприклад В. Ечіксона

Lighting the Night: Revolution in Eastern Europe ( Світло вночі: революції у Східній Європі ), М. Френкленда "The Patriots' Revolution: How Eastern Europe Toppled Communism and Won Its Freedom" ("Революція патріотів: як Східна Європа повалила комунізм і виграла свою свободу") [41].

Оригінальним історико-публіцистичним характером відрізняється робота американського історика Педріка Кені "Карнавал революцій", що в 2006 р. побачила світ в українському перекладі [42]. В її основу покладено свідчення учасників антикомуністичних революцій з Польщі, Словаччини, Угорщини та інших країн. Мозаїка нарисів дозволяє ввійти в царину мікроісторичного сприйняття революційних подій і на цій підставі глибше зрозуміти мотиви і форми діяльності опозиційних груп. Примітним є використання П. Кені й українського матеріалу, зокрема щодо чорнобильської трагедії, культурного "пробудження" Львова.

Класичними роботами з історії Центрально-Східної Європи другої половини XX ст. є перекладені українською мовою два дослідження американських вчених В. Тисменяну "Поворот у політиці: Східна Європа від Сталіна до Гавела" [43] та Д. Ротшильда і Н. Уїнгфілд "Повернення до різноманітності: політична історія Східно-Центральної Європи після Другої світової війни" [44]. Через аналіз соціально-політичної ситуації на підрадянському просторі, застосовуючи елементи порівняльного підходу, науковці дають оцінки причин падіння комунстичних режимів у країнах ЦСЄ, фокусують увагу на ролі опозиційних сил в розбудові громадянського суспільства.

Представники опозиційного руху продукували чимало теорій, філософських концепцій, світоглядних імператив. Аналіз цього інтелектуального виміру польського, чеського та угорського нонконформізму здійснений у монографії канадської авторки Б. Фолк "The dilemmas of dissidence in East-Central Europe: Citizen intellectuals and philosopher kings" [45].

Знаковою роботою зарубіжної історіографії є дослідження англійського соціолога Д. Лейна. В опублікованій 1996 р. монографії "Rise and fall of the state socialism" (2006 р. вийшов її переклад російською мовою "Подъем и упадок государственного социализма" [46]) автор розглянув сновні чинники, що сприяли дезінтеграції комуністичного ладу. Серед інших виокремлено опозиційні сили як потенційні контреліти, а також модернізацію соціальної структури: зростання чисельності інтелігенції,