Російська історіографія має значний доробок у висвітленні опозиційного руху в регіоні Центрально- Східної Європи.

"Вибух" кількості статей і книг, присвячених подіям 1989-1991 рр., спостерігався одразу ж після анти- тоталітарних революцій [47].

На сучасному етапі визнаним центром, що координує і розробляє ці проблеми, є Інститут слов'янознавства Російської академії наук. За останні роки цією академічною установою видано три концептуальні роботи: "Революции 1989 года в странах Центальной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие" [48] (2001), "Власть - общество - реформы. Центрально-Восточная Европа. Вторая половина XX в." [49] (2006) і "История антикоммунистических революций конца XX века. Центральная и Юго-Восточная Европа" [50] (2007). Вказані дослідження узагальнюють багаторічний доробок відомих російських дослідників Ю. С. Новопашина, Л. С. Ликошиної, Е. Г. Задорожнюк, Н. В. Коровіциної, Б. Й. Желіцкі, О. Н. Майорової, В. В. Мар'їної, К. В. Нікіфорова.

Ці роботи є етапними підсумками дослідження російським слов'янознавством комплексу внутрішніх і зовнішніх причин краху "реального соціалізму" в регіоні. Автори розглядають історію "оксамитових" революцій, називаючи їх антикомуністичними, адже "спрямовані вони були на повалення комуністичного режиму, незмінюваного і безконтрольного, поліцейського за своїми найважливішими функціями".

Іншою академічною установою Росії - Інститутом міжнародних економічних і політичних досліджень (нині підрозділ Інституту економіки РАН) протягом 2000-х рр. із залученням великого масиву раніше таємних і цілком таємних урядових і партійних документів видано тритомник "Центрально-Восточная Европа во второй половине XX века" [51], до створення якого залучено кращих фахівців з проблематики регіону під керівництвом академіка О. Д. Нікіпелова. Його третій том розглядає події демократичних революцій на зламі 80-х - 90-х років, початку інтегрування країн ЦСЄ в загальноєвропейські інститути. Відповідно до авторської концепції, крах світової соціалістичної системи не випадковий. Аналізуючи його глибинні причини, дослідники висувають тезу про особливий вплив опозиційних сил на розхитування підвалин тоталітарних систем.

Румунський і польський варіанти опозиційного руху стали предметом дисертаційних робіт російських науковців В. Г. Мокіна [52] і О. С. Кормілець [53].

За останнє десятиріччя в Росії побачили світ узагальнюючі монографії, присвячені історіям окремих країн Центрально-Східної Європи. Частина з них є перекладами досліджень національних авторів: С. Андя, І. Болован, К. Опряну - з історії Румунії, Л. Контлера - з історії Угорщини. Інша частина робіт є доробком російських істориків, що в рамках серії "XX век в документах и исследованиях" опублікували ґрунтовні праці з модерної історії Болгарії (Е. Л. Валєва, Ю. Ф. Зудінов, Т. В. Волокішина та ін.), Чехосло- ваччини (Е. Г. Задорожнюк, В. В. Марьїна, О. П. Серапіонова).

В українській історичній науці опозиційний рух в регіоні Центрально-Східної Європи не дістав комплексного висвітлення. Частково він розглядається на рівні навчальних вузівських підручників В. Ярового [54], Є. Пугача та Л. Зашкільняка [55].

Суттєвішими є здобутки українських вчених щодо вивчення опозиційного руху в контексті історії окремих країн ЦСЄ. За роки незалежності побачили світ дві синтетичні монографії, присвячені історії Польщі.

Одна з них - Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів Л. Зашкільняка і М. Крикуна [56] - є доробком наукової школи полоністики Львівського національного університету ім. І. Франка. За редакцією Н. Яковенко побачив світ науковий переклад дослідження з історії Польщі 1775-1990 рр. польської авторки Г. Дильонгової [57].

Діяльність демократичної опозиції в Польщі у 70-х рр. ХХ ст. проаналізована на рівні дисертаційного дослідження Я. Нападієм [58], в наукових розвідках Ю.Зайцева [59, с.17-33], С. Філімонова [60, с.133-138], Н. Денисюк [61]. Х. Чушак дослідила роль України та українців у концепціях польської опозиції 1976-1989 років [62]. Опозиційний рух у Чехословаччині є предметом дисертаційних досліджень А. В. Слесаренка [63], Ю. А. Юрійчука [64]. Спроба комплексного аналізу феномену "ніжної революції" в Чехословаччині здійснена в монографії В. О. Приходька [65]. Участь чехословацької молоді в демократичному русі досліджує Л. М. Новак-Каляєва [66, с.123-129], С. М. Мотрук [67]. Процеси демократизації Болгарії та роль в них опозиційного руху аналізуються на рівні монографічних робіт В. І. Бурдяк [68], М. І. Мілової [69]. Окремі аспекти демократичного поступу цієї країні на зламі 80-90-х рр. розкривають статті Є. Іванова [70, с.156-159]. В контексті суспільно-політичних трансформацій в Угорщині специфіку опозиційної боротьби в цій країні розглядають Є. Б. Кіш [71], Д. І. Ткач [72].

Отже, аналіз стану розробки в історіографії досліджуваної проблеми засвідчує існування широкого комплексу літератури, що висвітлює національні особливості опозиційного руху. Типологічно подібні процеси, що синхронно відбувалися в Україні та країнах Центрально-Східної Європи, дають підстави для залучення компаративного підходу щодо їх аналізу.

Джерела та література

Яковенко Н. Вступ до історії / Н. Яковенко. - К. : Критика, 2007.

Зеленько Г. "Навздогінна модернізація": досвід Польщі та України / Г. Зеленько. - К. : Критика, 2003.

Тодоров И. Я. К вопросу о компаративном анализе тоталитарного и посттоталитарного развития Украины и славянских стран Центральной и Юго-Восточной Европы / И. Я. Тодоров // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20—80-е годы ХХ века). - Харьков, 1995. - Т. 2.

Переход к демократии стран Центральной и Восточной Европы в сравнительной перспективе / [пер. с пол. ; под. ред. А. Антошевского и Р. Хербута]. - Донецк : Донбасс,