виступати за оновлення політики держави, за справедливість, за прихід демократичних кадрів на всі ланки управління замість сталіністів і був позбавлений тоталітарною системою всіх титулів і звань. Але саме генерал Григоренко своєю постаттю покликав до активної правозахисної діяльності академіка Андрія Сахарова. І коли Микола Руденко привіз свої "Економічні монологи" до Москви, вони просто не могли не зустрітися. Опальний генерал просто захопився публіцистикою колишнього фронтовика, заступника начальника політвідділу Кавказького фронту, секретаря парткому Спілки письменників України М.Д. Руденка. Тому що "Економічні монологи" просто випирали з усієї багатотисячної одностайної партійної преси того часу, випирали своєю особливою позицією, своїм глибоким об'єктивним аналізом минулого і поточного моменту, виваженою критикою бюрократичної системи того часу і чітко окресленими шляхами виходу з тупика.
Петро Григоренко, згадуючи зустріч з Миколою Руденком, Андрієм Сахаровим, Валентином Турчиним у Москві навесні 1976 року, зазначає, що це була розмова друзів, які давно одне про одного знали, а тепер розуміли з напівслова.
Перечитавши "Економічні монологи", генерал Григоренко зізнається, що виклад твору не такий, як прийнято в політекономії. Письменник оволодів економічною теорією, подав її у гранично популярному викладі, проілюстрував життєвими прикладами, і створив неповторний твір у жанрі наукового дослідження. І цей твір є критикою. Одначе, підкреслює Петро Григоренко, це критика не кабінетного вченого, не теоретика від політекономії, а критика людини, яка відчула цю марксистську теорію на практиці власної долі. "Але це критика не всього марксизму і навіть не "Капіталу" в цілому, а лише Марксового вчення про додаткову вартість. Та оскільки це вчення, за твердженням Леніна, є "наріжний камінь економічної теорії Маркса, то дана робота протиставлена всій цій економічній теорії" [4, с.175].
Здається, що Микола Руденко веде мову про прописні істини: справжню вартість з погляду на прогрес людства, має тільки енергія, значить, і додатковою вартістю може стати тільки додаткова енергія. Джерело енергії, причому єдине відоме для землян, є сонце. Енергоносії (нафта, газ, вугілля) - акумулювали енергію сонця і на деякий час дають людству шанс знайти інші джерела. Першооснова ж всякого прогресу - ще один вид сонячної енергії, який називається їжею, їжею для людей. "Безсумнівна заслуга М. Руденка у тому, що він привернув нашу увагу до цього енергетичного продукту, куди важливішого, ніж нафта, газ та інші енергетичні ресурси. До продукту настільки важливого, що ми навіть не помічаємо його, коли маємо у достатній кількості. Зате досить трапитися неврожаю, голоду, і ми дізнаємось, що хліб - дар безцінний, а все інше в порівнянні з ним нічого не варте" [4, с.176].
Розвиток людства, доходить висновку генерал Григоренко, залежить від того, чи в достатній мірі поширюється відтворення їжі для людини. Адже запасів їжі природа не створила так, як створила запаси нафту, газу та інших корисних копалин. М. Руденко і називає істинною додатковою вартістю або енергією прогресу додаткову сонячну енергію як продукт харчування людини. Це означає, що додаткову вартість створює не праця (за Марксом), а природа за участю людини (за Руденком). Тільки через природу людство може вийти на вищі параметри свого розвитку. Але при цьому слід не забувати про необхідність постійно збагачувати родючість грунтів. Якщо грунти збіднюються внаслідок некомпетентних дій людини, значить ми проїдаємо запас майбутніх поколінь, забираємо їхні ресурси. "Якщо ми хоча б на декілька кілокалорій збагатили землю. Тоді можна сказати: ми створили багатство! І навпаки: якщо заради промислової і військової могутності нами виснажується земля - ми пропащі люди". Наша країна багато років робила останнє. Зараз ми переживаємо результати Марксового догмату переважного розвитку промислових
Варварське ставлення до природних багатств в СРСР, обумовлює рецензент, сталося завдяки вченню Маркса про те, що земля - нічого не коштує. У результаті - в СРСР було знищено всі приміські зони хліборобства, затоплені родючі річкові заплави (лише басейн Дніпра чого вартий!), масиви чорноземів сплюндровані аеропортами, заводами, відкритими кар'єрами, сміттєзвалищами. Комуністичну ідеологію, вважає Петро Григоренко, сформовано на споживацьких засадах. Суть її викладено у гаслі: "Від кожного - за здібностями, кожному - за потребами". Така ідеологія, за М. Руденком, породжує такий собі вид атеїзму, який "обожнює суспільне корито". Оскільки за межами цього корита інших вартостей не існує, переконуємося на прикладі партійної державної номенклатури в СРСР. То мета життя зводиться до захоплення найкращого місця біля цього суспільного корита. При цьому можна не тільки розштовхувати потенційних конкурентів біля цього корита, а й сприяти їх фізичному знищенню, наприклад, за допомогою доносу про найнеймовірніші злочини вашого конкурента в "органи".
За експериментом немовби хтось спостерігав весь час, - пише генерал П. Григоренко у передмові до "Економічних монологів", - коли Ленін, зрозумівши згубність наміченого Марксом шляху, спробував перервати експеримент і під димовою завісою марксистської фразеології повернути життя в його нормальне русло, смерть зняла цю загрозу зі шляху експерименту: ленінський неп було ліквідовано, настала жахлива ера марксистської колективізації і ліквідації куркульства як класу (створення трудових армій для сільського господарства; почався масовий ГУЛАГ (трудові армії для промисловості, голод і війни, "тобто все те, що закономірно випливає з теорії марксизму" [4, с.188].
Петро Григоренко відзначає, що Микола Руденко відстоює загальнолюдські цінності, стаючи на захист позитивного в