УДК 930.1(477+470):792(420)"18/19"

Н. О. Зубик

ВІТЧИЗНЯНА ІСТОРІОГРАФІЯ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. ПРО СПЕЦИФІКУ РОЗВИТКУ АНГЛІЙСЬКОГО ТЕАТРУ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

У статті здійснюється аналіз специфіки розвитку вітчизняних шкіл медієвістів кінця ХІХ - початку ХХ ст. з проблем історії англійського театру доби Відродження та оцінка значення робіт цих науковців для подальшого розвитку досліджень з історії середньовіччя та раннього нового часу. Ключові слова: політична культура, епоха Відродження, королівська влада, англійський театр, Реформація, п'єса, видовище, процесія, вистава, воєнний парад.

Проблеми політичної культури є в останні роки актуальною темою історичних та політологічних досліджень. Інтерес до даного питання обумовлений передусім розумінням суспільствознавцями необхідності виявлення засобів та механізмів досягнення політичної стабільності суспільно-політичного розвитку, з допомогою аналізу емоційних та соціально-психологічних зв'язків між членами політичних єдностей та формами правління. Тенденції формування нової культурної та інтелектуальної історії, а також обставини, пов'язані з роллю і місцем медієвістики в розвитку історичного знання вимусили нас звернутися до аналізу робіт дослідників кінця ХІХ - початку ХХ ст., що дає нам можливість по-іншому зрозуміти специфіку сучасної постановки проблеми та визначити перспективи її вирішення. Історичні дослідження з історії театру можна вважати змістовним прикладом синтезу між духовним, економічним і соціальним життям суспільства періоду, що вивчається. Крім того, на прикладі театру доби Ренесансу ми можемо прослідкувати особливості вивчення окремих проблем розвитку політичної культури раннього нового часу. Пропонований матеріал є спробою на основі вивчення історіографії кінця ХІХ - початку ХХ ст. з'ясувати специфіку досліджень взаємин театру і влади та розвитку політичної культури в Англії епохи Відродження.

Відзначимо, що окремі роботи за такими темами, як дослідження з соціальної історії [1] та історії англійської держави і суспільства у середньовіччі [2], вже існують і зайняли достойне місце в історичній науці. Тому особлива увага приділяється працям авторів, які у контексті аналізу історії Англії здійснили низку досліджень, присвячених театру епохи Відродження та його ролі в історичному середовищі Англії тієї доби.

Розгляд історичної літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. дає нам можливість вважати ці наукові роботи етапними матеріалами для сучасних дослідників-медієвістів. Маємо зазначити, що російська і українська науки на зламі ХІХ-ХХ ст. розвивалися в рамках спільного наукового простору завдяки політичній та економічній ситуації того періоду. Наприклад, багато видатних медієвістів розпочинали свій науковий шлях на території сучасної України, а продовжували його у Москві та Петербурзі. Видатний вчений, історик, академік Російської академії наук - Максим Максимович Ковалевський (1851-1916) закінчив Харківський університет, історик-медієвіст - Дмитро Мойсейович Петрушевський (1863-1942) закінчив Київський, а продовжив свій науковий шлях у Московському університеті. І такі приклади не поодинокі.

У представленій науковій розвідці на тлі широкого різноманіття проблем, які досліджувалися істориками кінця ХІХ - початку ХХ ст., робиться спроба проаналізувати ступінь вивчення питань історії англійського театру раннього нового часу, зокрема розкрити особливості театрального репертуару та його ідеологічну спрямованість, взаємостосунки влади і театру, охарактеризувати умови існування театру і розкрити суспільну сторону його життя. Наукова традиція ХіХ ст. дає можливість глибше і багатогранніше показати ці важливі історичні процеси.

Джерельна база даного дослідження різноманітна і включає роботи істориків-медієвістів XIX - XX ст. На наш погляд, праці науковців можна класифікувати наступним чином: а) конкретно-історичні дослідження; б) лекційні курси й лекції; в) рецензії; г) публіцистичні здобутки.

Історична думка вітчизняної історіографії західноєвропейського середньовіччя характеризується переважно ліберальними тенденціями. Центром розвитку цієї історіографії була Москва, де збереглися традиції видатного історика-медієвіста, декана історико-філологічного факультету Т. М. Грановського (18131855) і його учнів. їхнім продовжувачем був і В. І. Герьє (1837-1919), який вчився у Московському університеті в період професорської діяльності Т. М. Грановського, хоча назвати його учнем Т. М. Грановського було б вельми перебільшено, бо навіть в період свого поміркованого лібералізму він виступав проти позитивістського напрямку [3, с.307]. У 70-ті роки навколо В.І. Герьє зібралася група талановитих учнів, котрі у майбутньому будуть асоціюватися з "російською історичною школою всесвітньої історії" - П. Г. Виноградов, М. І. Кареєв, М. С. Корелін. У Київському університеті в цей час починає свою діяльність професор І. В. Лучицький (1845-1918), який був одним з найвидатніших представників ліберально- позитивістського напрямку. І. В. Лучицький мав багато учнів, що в майбутньому відіграли важливу роль у розвитку вітчизняної історіографії - В. К. Піскорський, Е. В. Тарле, Д. М. Петрушевський. Як зазначає у своїй роботі, присвяченій історіографії медієвістики [3], доктор історичних наук Л. О. Вайнштейн, дослідників "пітерської школи" відрізняла більша спеціалізація, замкнутість наукових інтересів. Констатуємо факти звільнення з посад двох найбільш ліберальних професорів "всесвітньої" історії І. М. Гревса і М. І. Кареєва.

На зламі ХІХ-ХХ ст. завдяки новим науковим відкриттям почала формуватися нова наукова картину світу, а також почали еволюціонувати способи, методи вивчення і розуміння навколишнього та історичного середовища. Світоглядно-методологічна криза вимагала переоцінки позитивістських принципів еволюціонізму та натуралізму. На початку ХХ ст. виникло багато нових інтерпретацій історії, кожна з яких претендувала на особливе бачення минулого. Л. Зашкільняк виділяє три провідних теоретичних напрями, які здійснили помітний вплив на історіографічну практику: 1) "нова історична наука", яка прагнула зберегти науковий характер історії на засадах соціологічного підходу; 2) філософія історії, що