УДК 930.2:329.733(477)" 1920/1925"

Ю. І. Щур

УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА НАДДНІПРЯНЩИНІ У 1920-1955 РОКАХ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

У статті проаналізовано ступінь вивчення історії українського визвольного руху на Наддніпрянській Україні у 1920-1955 роках. Наголошено на тому, що попри надбання вітчизняних та закордонних дослідників, проблема діяльності УВО, ОУН та УПА на Наддніпрянщині залишається малодослідженою. Ключові слова: Ключові слова: історіографія, Наддніпрянська Україна, Українська військова організація, Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія.

Український визвольний рух на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр. був важливим чинником загальноукраїнської національно-визвольної боротьби ХХ ст. Антикомуністична та антирадянська спрямованість визвольного руху зумовила інтерес до нього з боку не лише дослідників із еміграції, але й радянських українських істориків та політологів. Крах комуністичного режиму в Україні у 1991 р. викликав зростання наукового інтересу до цієї проблеми.

Незважаючи на те, що у повоєнний час в Україні та за її межами було написано більше 5 тис. праць з історії УВО, ОУН та УПА [337-338], український визвольний рух на Наддніпрянщині у 1920-1955 рр. залишається малодослідженим в сучасній історіографії. Лише у деяких із цих публікацій автори торкалися окремих проблем, присвячених діяльності українських націоналістів на Наддніпрянській Україні. Така ситуація, в силу різних об'єктивних і суб'єктивних факторів, склалася як в Україні, так і за кордоном.

Наддніпрянський вектор українського визвольного руху у 1920-1955 рр. вивчений недостатньо і здебільшого поверхово. Наявні на сьогоднішній день дослідження ще не склали єдиної системи, оскільки тільки незначна їх кількість присвячена саме українському визвольному руху на Наддніпрянщині.

Історіографію проблеми „Український визвольний рух на Наддніпрянщині (1920-1955 рр.)" можна умовно поділити на три групи. Першу групу складають дослідження авторів із західної української діаспори, представників західноєвропейської й американської історичної науки та країн СНД (1946-2009 рр.). Значна частина цих досліджень написана членами націоналістичних організацій, або людьми з їхнього середовища. Другу групу складають дослідження радянської доби (1945-1991 рр.), написані вітчизняними науковцями з яскраво виражених антинаціоналістичних позицій. До третьої групи віднесено сучасні дослідження вітчизняних істориків про український визвольний рух на Наддніпрянщині (1991-2009 рр.).

На думку І. Патриляка, незважаючи на ряд позитивних моментів, для робіт, виконаних у діаспорі, характерними є й певні недоліки. По-перше, майже в усіх дослідженнях відображені партійні погляди автора (бандерівець, мельниківець, уенерівець тощо). По-друге, як правило, для цих робіт характерна вузька джерельна база, недостатньо використані вітчизняні архівні документи. Крім того, деякі еміграційні історики були безпосередніми учасниками описуваних подій, що зумовило залучення в історичні дослідження власних спогадів і вражень авторів. Це стало причиною досить суб'єктивного опису та оцінки визвольного руху [1, с.23].

Праці українських еміграційних істориків з проблеми дослідження можна умовно поділити на дві підгрупи. До першої належать твори тих дослідників, які зверталися до історії міжвоєнного періоду й намагалися проаналізувати поширення діяльності УВО та ОУН на усі етнічні українські землі. Незважаючи на те, що написані вони були після закінчення Другої світової війни, а отже за умови існування двох ОУН (ОУН-б та ОУН-м), у працях майже не міститься негативних оцінок на адресу „опонентів".

Іншу підгрупу складають українські закордонні дослідження, присвячені національно-визвольному руху під час німецько-радянської' війни. Лише незначна частина цих праць присвячена проблемі історії українського націоналізму на Наддніпрянщині.

Аналізуючи розмах націоналістичного підпілля в УСРР у 1920-1930-х рр., Ю. Бойко майже не наводив конкретних фактів діяльності УВО та ОУН, обмежуючись загальними фразами, здебільшого оцінюючи умови підпільної роботи. У його дослідженні помічається певна наївність, коли дані радянських органів державної безпеки про викриття підпільних націоналістичних структур сприймалися як незаперечний факт діяльності ОУН [2, с.45-49]. На подібні джерела під час аналізу діяльності націоналістичного підпілля на Наддніпрянщині у 1930-х рр. посилався П. Мірчук [3, с.202].

Дані про початки діяльності українських націоналістів на Наддніпрянщині у міжвоєнний період подав З. Книш. Він детально описував історію УВО на західноукраїнських землях й зазначив, що на Наддніпрянській Україні УВО проводило більш жваву роботу, аніж на Західній [4, с.18]. Навіть з огляду на те, що мався на увазі „донеповий" період, такий висновок виглядає досить суб'єктивним. Майже не наводиться фактів діяльності УВО в Радянській Україні. Сам З. Книш пояснював, що військова організація не вела ніяких протоколів і не залишала ніяких письмових свідчень [5, с.22].

Ґрунтовний історіографічний огляд доступних йому матеріалів зробив В. Плющ, навівши змістовні цитування. Завдяки цьому є можливість ознайомитися з дослідженнями, які залишаються недоступними в Україні (зокрема, книги видані у Західній Європі та США у 1930-1940-х рр.) [6, с.20-29].

Окремо серед досліджень про міжвоєнний розвиток антирадянського руху стоїть праця Д. Солов'я „Голгота України", автор якої, на відміну від інших, не належав до ОУН. Це суттєво вплинуло на висвітлення ним діяльності підпільних організацій, про які згадувалося у радянських ЗМІ та книгах того часу. Вказані організації та групи сприймалися ним майже завжди як вигадка радянських органів державної безпеки в умовах проведення тотальних репресій [7].

Серед робіт, які складають другу підгрупу відмітимо монографію Л. Шанковського „Похідні групи ОУН". Це - фактично єдине діаспорне дослідження, присвячене створенню й діяльності націоналістичного підпілля та групи УПА-Південь на Наддніпрянській Україні під час німецької окупації. Л. Шанковський користувався архівом Закордонного представництва Української головної визвольної ради у якому зберігалися