Багато цінного матеріалу з досліджуваної проблеми містять регіональні дослідження, присвячені, здебільшого, діяльності націоналістичного підпілля на східноукраїнських землях під час німецько- радянської війни. Зокрема, діяльності ОУН-б на території Дніпропетровської області присвячено книгу І. Іванченка [53] і 8 розділ колективної праці М. Слободянюка та І. Шахрайчука [54, с.195-219]. Діяльність Донецького націоналістичного підпілля висвітлено у працях В. Нікольського [55] та О. Добровольського [56]. Крім того, було опубліковано нариси з історії українського визвольного руху 1940-1950-х рр. на Мико- лаївщині [57], Харківщині [58, с.81-89], Хмельниччині [59], Сумщині [60] та Запоріжжі [61, с.152-164]. Незважаючи на насиченість цих праць фактологічним матеріалом, лише деякі з них містять аналіз усього спектру діяльності націоналістичного підпілля, у тому числі напрямки діяльності, зв'язок із іншими регіонами, місце в загальноукраїнському визвольному русі.

У дослідженні В. Нікольского „Підпілля ОУН(б) у Донбасі" висвітлено різноманітні аспекти діяльності націоналістичного підпілля на території Донецької та Луганської областей у взаємозв'язку з іншими областями України та в контексті загальноукраїнського визвольного руху. Праця містить аналіз програмових документів ОУН-б, пов'язаних із проблемою поширення діяльності на всі етнічні території України, зокрема на Наддніпрянщину. В. Нікольський уперше проаналізував перебіг репресій радянської влади проти оунівців на території східноукраїнських земель у порівнянні з Західною Україною [55]. Змістовним є дослідження Н. Мизака і В. Горбатюка, присвячене національно-визвольному руху на території Хмельницької області у 1941-1953 рр. Автори проаналізували становлення, розвиток та затухання визвольного руху на Хмельниччині [59].

Спроба дослідити український визвольний рух 1920-1955 рр. на Наддніпрянщині здійснена нами у книзі „Нарис історії діяльності Організації Українських Націоналістів на Східноукраїнських землях" [62].

Останніми роками захищено низку кандидатських дисертацій, присвячених аналізу окремих епізодів українського визвольного руху на Наддніпрянщині у 1940-х рр. Зокрема, дисертаційне дослідження М. Слободянюка присвячене аналізу руху Опору, в тому числі і ОУН, на Дніпропетровщині [63], Є. Горбурова - на Півдні України та в Криму [64], О. Бровара - на Донбасі [65], В. Абакумової - на Луган- щині [66]. Спільною рисою вказаних дисертацій є дослідження визвольного руху в межах певного регіону в контексті загального руху Опору під час німецької окупації. Б. Чорномаз присвятив свою роботу виключно проблемі націоналістичного підпілля та УПА на Уманщині [67], а О. Ходанович здійснив спробу простежити діяльність похідних груп на всій території України [68]. Дисертаційне дослідження В. Жилюк присвячене діяльності ОУН та УПА на Житомирщині у 1941-1955 рр. [69].

Менше вивченою, ніж український визвольний рух на Наддніпрянщині періоду німецько-радянської війни, є його діяльність у повоєнні роки. До недавнього часу у дослідженнях з'являлися лише окремі згадки про намагання оунівців відновити підпільну мережу та створити нові осередки на східноукраїнських землях після „зачистки", яку провели радянські органи державної безпеки після звільнення українських земель від німецької окупації. І. Білас, проводячи аналіз репресивно-каральної системи у СРСР зупинився, зокрема, на спробі українських чекістів ліквідувати визвольний рух зсередини через створення псевдопроводу ОУН-б на Східній Україні [70, с.360-362]. Цю ж проблему розглядали Д. Вєдєнєєв та Г. Биструхін [71, с.211-212].

Праці члена робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА А. Кенітія хронологічно охоплюють післяокупаційний період, зокрема 1944-1945 [72] та 1946-1956 рр. [73]. У своїх дослідженнях автор, у цілому висвітлюючи український визвольний рух у протиборстві із радянською владою, зупиняється і на політиці ОУН та УПА на центральноукраїнських землях.

Стаття О. Іщука та Н. Ніколаєвої присвячена дослідженню молодіжної політики ОУН та підпільних молодіжних організацій на території центральних та східних областей України. Автори на основі раніше засекречених матеріалів архіву СБУ дослідили широкий спектр проблем, зокрема позицію керівництва українського визвольного руху щодо залучення молоді до ОУН та УПА, враховуючи умови та реалії життя на східноукраїнських землях. Крім того, здійснена спроба аналізу практичного застосування різноманітних оунівських інструкцій через створення відповідних організацій на Наддніпрянській Україні у 1945-1954 рр. [74, с.225-252].

Негативні оцінки історії національно-визвольної боротьби ХХ століття були запозичені деякими сучасними авторами, які продовжують писати свої твори з прорадянських позицій, не піддаючи навіть найменшій критиці роботи, що вийшли друком до 1991 р. Характерною рисою таких праць є беззастережна відданість штампам, сформованим ще за часів сталінізму. Часто такі науковці у своїх роботах посилаються лише на своїх попередників, переписуючи по суті старі агітаційні матеріали [75-78]. Провідну ідею подібних видань про злочинну сутність українського націоналістичного руху можна визначити за наступною цитатою: „УПА ... была и остается в памяти народной бандой „резунов" и „сокирников", лишившей жизни десятки тысяч людей, „вина" которых состояла лишь в том, что они были законопослушными гражданами своего государства и не признавали власти самозванцев, выполнявших указания из Берлина" [79, с.10]. Окремо зупинимося на книзі В. Ткачука „Перед судом истории", у якій на основі до цього часу не розсекречених (!), а отже закритих для дослідників, матеріалів радянських органів державної безпеки детально розписано один з методів