УДК 930.2(477.82)"16/17":31

І. О. Рибачок

ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ДЕМОГРАФІЇ ВОЛИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТОЛІТТЯ

У статті розглядаються інформативні можливості описово-статистичних джерел для вивчення історичної демографії Волині другої половини XVI - першої половини XVII ст. Автором зроблена спроба на основі даних джерел охарактеризувати чисельність та соціальну структуру населення міст Південно-Східної Волині.

Ключові слова: побор, дим, поборові реєстри, подимні реєстри, люстрації, інвентарі.

Демографічна характеристика населення будь-якої держави, співвідношення різних груп і категорій, питома вага сільських і міських жителів та залюдненість країни в цілому мають важливе значення для дослідження її соціально-економічного розвитку.

В українській історичній науці недостатньо вивченими залишаються питання історичної демографії, особливо так званої достатистичної доби, тобто до XVIII ст. У той же час будь-яке комплексне вивчення того чи іншого суспільства не може обійтися без аналізу демографічних явищ. Дослідження, що стосуються питань кількісної характеристики населення України ХVI - ХVIІ ст. є досить суперечливими і неоднозначними. У різний час цими питаннями займалися такі дослідники, як А. Павіньський, О. Яблоновський, М.Ф. Владимирський-Буданов, О.І. Баранович, О.С. Компан, М.Г. Крикун, І.О. Ворончук [1-10]. Однак, вчені користувалися різними джерелами і методичними засадами у своїх обрахунках чисельності населення. В результаті, на сьогодні маємо декілька оцінок чисельності людності як окремих регіонів, так і України в цілому, що суттєво розходяться між собою.

Оскільки в другій половині ХVІ - першій половині ХVІІ ст. не велось спеціальних переписів людності, важливе значення для вивчення демографічних показників мають так звані описово-статистичні джерела (поборові та подимні реєстри, люстрації та інвентарі), хоч вони не є безпосередньо призначені для обчислення кількісного складу населення, для з'ясування його якісних характеристик, а утворились безпосередньо у сфері функціонування господарських структур. Група описово-статистичної документації вимагає специфічного методичного підходу до їх опрацювання і аналізу. Тому можна говорити про тісний зв'язок історико-демографічної проблематики не лише з конкретно-історичними, а і з джерелознавчими дослідженнями. Слід зазначити, що ґрунтовна джерелознавча характеристика різних категорій джерел описово-статистичного характеру ХVІ - XVN ст. в українській історіографії відсутня, але під певним тематичним кутом зору міститься в працях О.І. Барановича, М.П. Ковальського, М.Г. Крикуна, І.О. Ворончук, В.Б. Ата- маненка [І1; 3; 12; 13; 9; 14-18]. Завданням даної статті є охарактеризувати джерела вивчення населення Волині другої половини XVI - першої половини XVII ст., з'ясувати їх інформативну вартість.

Одним з перших розпочав демографічні дослідження, що стосувались українських земель польський історик О. Яблоновський, який здебільшого використовував у своїх дослідженнях такий вид описово- статистичних джерел як поборові реєстри. За його підрахунками, на Волині й Поділлі наприкінці XVI ст. мешкало 391.516 осіб, а на території Київського та Брацлавського воєводств - 545.380 [19, с.73]. М.Ф. Владимирський-Буданов, проводячи розрахунки по Київському воєводству, в результаті отримав 17.000, і довільно збільшив це число у декілька разів. На території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств разом у другій половині ХVІІ ст. він нараховував близько 1 млн. осіб [1, с.17]. О.І. Баранович вважав отримані М.Ф. Владимирським-Будановим результати заниженими. Досліджуючи матеріали подимного тарифу 1629 р., він склав реєстр поселень Волині із зазначенням у кожному з них кількості житлових споруд і, довівши значно більшу заселеність Волині, обрахував чисельність її мешканців у першій половині XVII ст. у 655.660 осіб. [2, с.84]. На Брацлавщині в цей же час, за його розрахунками, проживало щонайменше 550 тис. населення, а в південній Київщині - 1.400 тис., тобто разом близько 2 мільйонів [2, с.86]. М.Г. Крикун обчислює населення Волині у 770 тис. [8, с.80].

О.С. Компан зазначала, що переписні книги, як і податкові реєстри, на підставі яких проводили свої обрахунки О. Яблоновський, М.Ф. Владимирський-Буданов, О.І. Баранович, є неповними щодо кількості податкових одиниць [5, с.65]. На підставі дванадцятикратного розміру сплати поборового податку 1628 р. в Київському воєводстві О.С. Компан зробила висновок, що податковою одиницею виступало велике дворище, у якому вона рахувала пересічно 12 димів. Виходячи з цього й опрацювавши дані подимних реєстрів Київського і Чернігівського воєводств за 1629, 1631 та 1640 роки, дослідниця визначила їхнє населення в 1 млн. 750 тис. мешканців [5, с.75], а Київського, Чернігівського, Волинського, Подільського і Брацлавського воєводств разом на середину XVII ст. - у 3 млн. 200тис. [5, с.76]. Проте, з цією методикою обрахунків О.С. Компан не погодилися М.Г. Крикун і З. Гульдон [7, с.74-82; 20, с.561-566].

Слід відзначити, що перед дослідниками постала ще й проблема середнього коефіцієнту, тобто пересічного числа мешканців одного диму. Практично майже всі дослідники виходять з коефіцієнта, що дорівнює 6. Лише двоє - М.Г. Крикун та І.О. Ворончук - наважилися переглянути й підняти цей коефіцієнт. М.Г. Крикун, виводячи свій коефіцієнт залюдненості диму на підставі списків поголовного оподаткування населення 1662 р., обчислив пересічно на один дим-родину 6,89 осіб [7, с.72]. З урахуванням дітей віком до 10 років, він підніс цей показник до 10. Проте, оскільки це число було отримане на підставі порівняно невеликої кількості маєтків і поселень, він поставився до нього як до нетипового. Однак, вважаючи все- таки залюдненість одного диму вищою 6, М.Г. Крикун підняв його до 6,5 [7, с.77]. На підставі