УДК 930.22

В. Г. Космина

СУБ'ЄКТ-ОБ'ЄКТНА ДИХОТОМІЯ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛА І ПИТАННЯ КОГЕРЕНТНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

У статті аналізується проблема суб'єкт-об'єктної дихотомії історичного джерела. Вона тривалий час перешкоджала досягненню когерентності в дослідженні історичних фактів та історичних джерел. Автор статті пропонує вирішити цю проблему, застосувавши системно-комунікативну соціологічну теорію Нік- ласа Лумана.

Ключові слова: історичне джерело, історичний процес, когерентність, суб'єкт-об'єктна дихотомія

Звичне й зрозуміле для всіх пояснення терміну "історія" можна знайти в тлумачному словнику: це "процес розвитку природи і суспільства" та "наука, що вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку людського суспільства та його закономірності" [1, с.371]. І "процес розвитку", і "вивчення ходу розвитку" вказують на одне - когерентність, або зв'язність, самих історичних подій і явищ. Між тим, для історичної науки виявлення й пояснення цієї зв'язності є однією з найскладніших проблем. На зламі ХХ-ХХІ ст. її розв'язання постає ще менш реальним, ніж у минулому, що й змушує в котрий раз говорити про кризу історичної науки. На пострадянському просторі її зазвичай пов'язують з крахом старої марксистської формаційної методології, яка по-своєму "інтегрувала історію" й після втрати якої вітчизняна наука стала нагадувати "флот без розпізнавального прапора" [2, с.3; див. також: 3]. На Заході все більш часті розмови про кризу [див., наприклад: 4, с.405] спричинив наступ постмодернізму з його так званим "лінгвістичним поворотом", який взагалі "розвінчав" великі наративи, включно з марксистським, що тривалий час забезпечували хоча б позірну когерентність історичного процесу. Так, німецький історик права М. Штолляйс стверджує, що історик - "всього лише вчений різновид роду "поетів чи письменників", що спирається на старі тексти та свідчення" [4, с.405]. Наявність загальної кризи соціальних наук, що зачепила й історію, визнала навіть французька історична школа "Анналів", що завжди була чутливою до методологічних новацій [5, с.8].

Як зазначає російський дослідник М.Є. Копосов, криза, що стала очевидною після "визволення від до- гматизмів" старої парадигми, проявляється передусім у "здрібнюванні історії", в її розпаді на незв'язані між собою дискурси. Історик пов'язує її витоки з традиційною "дихотомією суб'єкта і об'єкта", яку не змогли подолати ні позитивістська наука, ні, врешті-решт, сучасні науки про свідомість [6, с.45-46,307]. Утім, за твердженням Ю.Л. Бессмертного, суб'єкт-об'єктна дихотомія в історичному пізнанні є загальновідомою, і "проблема її розв'язання загострюється щоразу, як досягається нова стадія в осмисленні нами все більшої складності предмету, що вивчається" [5, с.16]. Інші автори також вказують, що "у всі епохи, у всі періоди розвитку історичного знання робилися спроби зняти антиномію між уявленнями про суб'єктивність та об'єктивність історичного пізнання. Зняття цієї антиномії - основна, зазвичай неявно виражена мета гносеологічної рефлексії в історії" [7, с.48].

Проте проблему дихотомії (грецьк. "dichotomia" у логіці означає поділ на дві взаємовиключні частини) найчастіше зосереджують на пізнавальній діяльності історика, його мисленні, конструюванні ним фактів тощо. На це вказує й назва книги М.Є. Копосова - "Як думають історики". Менше уваги приділяється проблемі відношення об'єктивного і суб'єктивного в самій суспільній дійсності, що свого часу була обґрунтована Є. Топольським і сьогодні залишається "фундаментальним питанням історіографії й сучасних гуманітарних наук" [8, с.71,74]. Те ж саме стосується й історичних джерел, через які історики здобувають історичне знання "опосередковано" [див.: 9, с.100]. Відповідно до поширеної концепції градації історичних фактів, розрізняють три їх категорії: факти історичної дійсності, факти історичного джерела та факти історичної науки [10, с.152]. В певному відношенні саме "факти джерел" опиняються в центрі уваги дослідницької діяльності історика. Але ж і цим "посередникам" властива суб'єкт-об'єктна дихотомія. "Факт письмового історичного джерела, - відзначають російські історики К.В. Хвостова та В.К. Фінн, - це свідчення сприйняття фактів дійсності в свідомості авторів джерела. Факт джерела - носій суб єкт-об єктної кореляції, коли в якості суб'єкта виступає автор чи автори джерела" [7, с.154].

Отже, суб'єкт-об'єктна дихотомія набуває для історичної науки рис свого роду тотальності й охоплює історичний процес, джерела-посередники й саме історичне пізнання, створюючи для історії та інших соціально-гуманітарних наук якесь "зачароване коло" і практично унеможливлюючи когерентний опис історії традиційними засобами без опори на передпосилочне знання. Констатуючи кризу в сучасній історичній науці, відомий російський медієвіст і рішучий прихильник історичного синтезу А.Я Гуревич змушений був визнати: "Суспільство живе начебто в двох вимірах - в матеріальному світі і в світі уяви... Перед істориками, котрі розглядають суспільство як цілісно-суперечливу систему, стоїть нелегке завдання: охопити різні боки його життя, від економічного до інтелектуального, й осмислити його у вигляді деякої тотальності. ...Потреба в історичному синтезі давно назріла. В якій мірі подібний синтез досяжний, залишається не цілком зрозумілим..." [11, с.34].

Виходить, що суб'єкт-об'єктна дихотомія, в тому числі в поглядах на історичне джерело, носить для історичної науки ледь не парадигмальний характер. А отже, щоб шукати вихід із цього замкнутого кола до реальної когерентності історичного процесу, необхідно схарактеризувати природу самої цієї "парадигми" та вже реалізовані в її межах спроби досягнення зв'язності історії. Деякі питання відповідної дихотомії історичних фактів дійсності вже розглядалися [див.: 12; 13]. Мета ж цієї статті полягає в тому, щоб, не торкаючись загальної обширної проблематики джерелознавства, окреслити витоки самої суб'єкт-об'єктної дихотомії в інтерпретації фактів історичних джерел, проаналізувати