О.О.Нестуля зазначає, що ситуація принципово не поліпшилася і з створенням у 1966 р. Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Проблеми охорони пам'яток старовини оголошувалися неактуальними. Дослідник наголошує, що саме державна політика щодо історико- культурної спадщини визначала характер функціонування пам'яток [31, с.157].

Розглядаючи проблеми охорони культових пам'яток, Я.Дашкевич стверджує, що товариство охорони пам'яток історії і культури, його відділення намагалися оберігати церковні будівлі від остаточного руйнування. Проте, на думку вченого, водночас почався і безпрецендентний грабунок пам'яток церковного мистецтва [15, с.68].

Складні процеси в справі охорони пам'яток взагалі, в т.ч. і архітектурних пам'яток культового походження протягом аналізованого періоду, відмічаються Ю.З.Данилюком. Ним підкреслено, що програми, накреслені в другій половині 60-х років, відзначалися планомірністю, були зорієнтовані на перспективу. Разом з тим, уже в цей період зароджувалися і поширювалися негативні тенденції, коли прийняті рішення, законодавчі та нормативні акти так і залишалися на папері [14, с.119,121].

Не можна не погодитися із Ю.З.Данилюком, який вважає, що розвиток культури в той час не можна оцінити однозначно. На його думку доцільно відзначити «як певні здобутки у збереженні іс- торико-культурної спадщини, так і відчутні прорахунки, що призвели до непоправних втрат у скарбниці української національної і світової культури» [14, с.119].

Аналізуючи проблему втраченої архітектурної спадщини, В.В.Вечерський доходить висновку, що серед об'єктів архітектурної спадщини найбільше потерпіли об'єкти церковної і фортифікаційної архітектури. Дослідник акцентує увагу на тому, що „храми нищилися свідомо, з ідеологічних міркувань" [9, с.8].

Аналізуючи напрацювання історіографії, відзначаємо, що стійкий інтерес дослідників до спеціальної наукової розробки історії культових пам'яток в Україні позначився тільки в останні десятиліття. При цьому пріоритет надавався вивченню заходів по збереженню культурних цінностей, в т.ч. й культових пам'яток, в роки революції і громадянської війни, періоду 20-30-х років [32; 37; 41; 50; 53].

Значний масив важливого матеріалу, який стосується досліджуваного періоду, міститься в наукових статтях А.М.Киридон, П.В.Киридона, Ю.Ю.Кондуфора, В.Слободяна та ряду інших авторів [21; 23; 42].

З історії охорони культурної спадщини за весь час написана відносно невелика кількість праць. Історико-правовий підхід до проблем охорони пам'яток, у тому числі й культових, характерний для робіт В.Акуленка, І.А.Ігнаткіна, І.Г.Луковенка, Л.А.Стешенко [1; 20; 27; 45]. Пам'яткоохоронна проблематика посідає чільне місце в роботах П.Тронька, О.О.Нестулі, В.А.Войналовича, Ю.С.Асєєва,

Вечерського, В.Горбика, О.В.Шуби [3; 8; 13; 31; 49; 54]. Питання збереження пам'яток церковної старовини побічно торкається в монографії „Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження" С.З.Заремба [18].

Дотичні за змістом проблеми розглядаються в кандидатських дисертаціях і статтях В.М.Піскун,

І.Кота, Ж.В.Канталінської [10; 25; 38].

Дані праці привертають нашу увагу остільки, оскільки в них відображені процеси становлення державної політики щодо релігії та церкви у досліджуваний період, які позначилися на долі культових споруд. Зазначені роботи не ставили за мету комплексно дослідити питання ставлення радянської держави до церковних пам'яток в 50-60-ті роки XX століття. У більшості з них період, який вивчається, являється складовою частиною досліджень, проведених в більш широких хронологічних межах.

У результаті історіографічного дослідження основних підходів до висвітлення проблеми формування державної політики щодо культових пам'яток у 50-60-х роках XX століття автор приходить до таких висновків:

Тривалий час церковна історія та культура здебільшого перебувала поза увагою історичної науки.

Розширення джерельної бази дослідження державно-церковних відносин у пострадянський період дало змогу сучасним науковцям корінним чином переосмислити історію церкви за часів тоталітарного режиму.

У хронологічному відношенні політика держави щодо церкви та сакральних пам'яток у 20-30- х рокахXXстоліття більш вивчена, ніжу 50-60-х.

Основні засади державної політики у сфері охорони пам'яток культового призначення у 50- 60 -х рокахXX століття в Україні розглядаються у контексті загальноісторичного процесу.

Видані за останні десятиріччя численні роботи аж ніяк не вичерпують всієї глибини проблеми. Поряд із плідним розробленням питань державно-церковних відносин багато аспектів практичної діяльності радянської держави щодо культових пам'яток належить до числа мало вивчених історичною наукою.

На сьогодні відсутні дослідження, в яких би в історичному аспекті обрана тема цілком розглядалася як предмет спеціального вивчення.

Джерела та література

Акуленко В.І. Радянське законодавство про пам'ятки історії та культури. - К., 1977.

Апфьоров І. Комплексний підхід до збереження пам'ятників у старовинних містах // Пам'ятники України. - 1977,- № 2.

Асеев Ю.С. Архітектурні пам'ятки України. - К., 1970.

Бажан О.Г., Данилюк Ю.З. Випробування вірою. Боротьба за реалізацію прав і свобод віруючих в Україні в другій половині 1950-х- 1980-ті роки. - К., 2000.

Баран В.К, Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи. - К., 1999.

Баран В.К. Україна 1950-1960-х pp.: еволюція тоталітарної системи / НАН України, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича.-Львів, 1996.

Вечерський В. Доля репресованої пам'ятки // Пам'ять століть. - 1998. - №3.

Вечерський В.В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. - К., 2002.

Вечерський В. Новий погляд на проблему втраченої архітектурної спадщини // Пам'ятники України: історія та культура. - 2001. -№ 4.

Канталінська Ж.В. Відносини радянської держави та православної церкви в Криму в кінці 40-х - на початку 60-х років XX століття: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01; Запоріз. держ. ун-т. - Запоріжжя, 2003.

Войналович В.А. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-1960- х років: політологічний дискурс. - К, 2005.

Войтко В.И., Барсук И.Я. Отношение коммунистической партии и социалистического государства к